Св. Степан т. зв. Новий або Молодший, прийшов на світ у Царгороді 714 року. Його батьки були побожні люди; в своїй великій любо­ві до Бога вони ще перед народженням Степана по­жертвували його Богові на службу.
Перших п’ятнадцять літ прожив Степан у домі своїх батьків, що давали йому як­найкращий приклад побож­ного життя. Опісля, згідно зі своєю обітницею, батьки завели його до манастиря св. Авксентія, щоб тут він міг жити тільки для Бога. По ро­ці перебування в манастирі ігумен дав йому чернечу ря­су і доручив дбати про до­ставу харчів до манастиря.
Коли вмер його батько, він прибув до Царгороду, про­дав свою частину спадщини і роздав убогим, а для матері й сестри знайшов приміщення в однім манастирі в Бітинії; друга сестра вже попереду стала була черницею в Царгороді. Полагодивши ці справи, вернувся Степан до свого манасти­ря, де почав запопадливо займатися розважанням св. Письма й наукою, а передусім читанням творів св. Івана Золотоуста. У тому часі вмер його ігумен Іван, і черці вибрали Сте­пана своїм настоятелем. Він замешкав у печері свого попе­редника на верху гори. В цій своїй келійці він молився, пи­сав книжки й виплітав сіті. його єдиною одежею була тоді овеча шкура, що її він підперізував залізним пояском. Коли слава про святого ігумена Степана розійшлася по околиці, до нього почало зголошуватися багато мужчин з проханням, щоб він дозволив їм оселитися біля своєї печери та став їм за духовного провідника. Пізнавши їхнє гаряче бажання слу­жити Богові, він дозволив їм поставити під горою келійки і там замешкати. Коли йому було сорок два роки, він зрікся настоятельства, збудував собі далеко від манастиря малу ке­лійку і там почав жити в якнайтіснішій злуці з Богом. Його нова келійка була така мала й низька, що він у ній не міг вигідно ні стояти ні лежати.
Византійським цісарем був тоді Констянтин Копронім, що стояв по стороні єретиків-іконоборців, які противилися по­читанню св. образів. Проти цієї єресі виступали найсильніше тодішні католицькі черці. Щоб зломити їх опір, цісар за­думав перетягнути на свій бік Степана, що мав тоді на чер­ців найбільший вплив. Одного дня вислав цісар до нього свого дворянина Каліста, щоб цей попробував намовити його до злуки з іконоборцями. Коли ж Степан цю єретицьку на­мову рішуче відкинув, казав цісар Калістові удатися до Сте­пана з військом і ув’язнити його. Вони застали його такого ослабленого, що мусіли знести його з гори на плечах. Після того покликали свідків, які оскаржили Степана в немораль­ності. Коли ж на це не було ніякого доказу, задумав цісар зловити Степана підступом. На його приказ один дворянин удався до нього та став просити, щоб прийняв його до ма­настиря і дав йому чернечу рясу. Степан не хотів спочатку дати дворянинові рясу, бо це було цісарем заборонене, але згодом прихилився до його прохання. Це його погубило, бо підступний дворянин утік з рясою з манастиря і доніс ціса­реві, що Степан нарушив цісарський закон. Цісар узяв дво­рянина в рясі з собою до театру, де перед усім народом на­кинувся на Степана й черців та розбудив у людей проти них ненависть. Опісля вислав вояків, щоб розігнали черців і спа­лили церкву й манастир св. Авксентія. Степана ув’язнили і завезли до хризопільського манастиря, куди незабаром прий­шло кілька єретицьких єпископів на допити. Вони спочатку поводилися з Степаном дуже ласкаво, але згодом, коли він не хотів зрадити св. справу, надзвичайно шорстко. Степан не поступився перед ними ні в одній точці. Він питав їх, як вони можуть скликати Вселенський Собор без Папи і сміло боро­нив почитання св. образів. Не мавши ніякого успіху, єре­тики вернулися до Царгороду, а дворянин Каліст сказав ці­сареві: “Мій пане, ми не є досить сильні; цей муж є над­звичайно могутній у диспуті й науці, а крім цього він по­горджує смертю.” Тоді цісар засудив Степана на заслання. По двох роках казав цісар спровадити Степана до в’яз­ниці в Царгороді, а по кількох днях привести до себе на допити. Коли цісар спитав його, чи це була б зневага Хри­ста, якби хто потоптав Христовий образ, узяв Степан у руки монету з цісарською подобою та спитав цісаря, яка кара спа­ла б на того, що потоптав би цісарський образ? Коли цісар обурився на таку думку, Степан сказав: “То зневажити образ земного цісаря є великим злочином, а кинути в огонь образ небесного Царя не є ніяким злочином?” Після цього казав цісар відрубати Степанові голову, але незабаром змінив свою думку і приказав його бичувати. Бичування було надзвичай­но жорстоке, але Степан ще жив. Довідавшись, що він ще живий, цісар крикнув: “Чи ніхто не розлучить мене з цим монахом?” Коли це почули цісарські прислужники, то кілька з них побігло до в’язниці, витягли Степана на вулицю та волочили за ноги, а люди били його палицями й обкидували камінням. Вкінці один чоловік палицею розторощив йому голову. Сталося це 764 року. Зі св. Степаном Новим терпіли муки і згинули за почи­тання св. образів Василь, Петро, Андрій і 339 інших черців.