Венедикт Алексійчук:
Правильник поведінки християнина у Божому Храмі
• Розширений варіант
(за сприяння Комісії Мирян при Чикагській єпархії Св. о. Миколая)

І. Заходячи до церкви
Церква – це небо на землі, де Господь Бог перебуває і живе. Усвідомлюючи цю дійсність, християнин, наближаючись до Божого Храму – церкви, вже внутрішньо повинен підготуватися до належної спокійної поведінки. Цей внутрішній стан виявляється також через зовнішні знаки, символи, які притаманні як духовній, так і тілесній людській природі.
При вході до храму вірні (чоловіки знімаючи покриття з голови) роблять на собі три рази знак хреста: склавши разом три перші пальці правої руки, доторкаються послідовно спочатку чола, потім грудей, правого і лівого рамен, вимовляючи (подумки) при цьому слова: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Ми тим самим зовні визнаємо віру у Пресвяту Трійцю, Триєдиного Бога і Христа Спасителя, котрий помер за нас на хресті. Визнання нашої віри через символ хреста, повинно бути здійснено з великою пошаною, живою вірою і сердечною любов’ю.
Далі, увійшовши до храму, потрібно перехрестившись, зробити поясний поклін до євхаристійного Ісуса Христа, що завжди перебуває у кивоті в Святилищі. Варто памятати що це варто робити завжди коли переходимо центральну частину храму (перед іконостасом чи тетраподом). Якщо є така можливість (коли ще не почалось богослуження), без поспіху підходимо до тетраподу, щоб вшанувати через поклін і цілування спочатку Св. Євангеліє (якщо воно в цей час є там присутне) Святий Хрест, потім храмову ікону (або ікону відповідного свята), зазвичай робимо це зліва направо згідно розставлених реліквій. Перехрестившись два рази перед і один раз після цілування, відходимо від тетраподу, аби в приватній молитві привітатися з Господом в Його домі і Йому першому віддати належну шану і повагу. Опісля цього, по можливості і при потребі (коли ще не почалось Богослуження) ми можемо привітатися із присутніми легким поклоном голови або (якщо це не заважає іншим молитися) тихо і приватно вітаємося нашим християнським привітом. Тут варто згадати про те, що для привітань в нашій українській християнській традиції протягом цілого року є загальноприйнятий привіт: «Слава Ісусу Христу!» – відповідаємо: «Слава на віки!». Також для вшанування найбільших християнських свят в Різдвяному часі (від Різдва до Стрітення) вживаємо привітання: «Христос Рождається!» – відповідаємо: «Славімо Його!», а в часі Великодніх свят (від Воскресіння до Вознесіння) на привітання: «Христос Воскрес!» відповідаємо: «Воістину воскрес!». Ці особливі привітання є не лише притаманними нашій національній християнській традиції, але насамперед є відважним, свідомим і публічним визнанням нашої віри в Господа Ісуса Христа, який сказав: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33 Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.» Мт.10, 32-33.
Якщо ми прийшли до церкви лише для приватної молитви на короткий час, то по завершені приватної молитви, (у випадку якщо у храмі не відбувається ніяких богослужень), підходимо знову до тетраподу і після двох разів знаку хреста, знову цілуємо Святий Хрест та ікону, ще раз перехрестившись з поясним поклоном, тихо виходимо з храму.

ІІ. Під час Богослужіння
Свята Літургія є основою і вершиною християнського життя. Мусимо пам’ятати, що відвідування кожної неділі і великих свят Святої Літургі є нашим християнським обов’язком. Добровільне та свідоме пропущення цього таїнства без поважної причини з нашого боку є тяжким гріхом – порушенням третьої Заповіді Божої.
Божественна Літургія ділиться на три основних частини: Проскомидія (приготування Св. Дарів), Літургія Слова (прихід Спасителя через слово Євангелії) і найголовніша частина – Літургія Жертви (Євхаристії ), в якій Сам Господь в таїнственний спосіб знову і знову приносить Себе в жертву за наші гріхи і гріхи цілого світу, тут Сам Христос пропонує кожному із нас Своє Тіло і Кров у Пресвятій Євхаристії як безцінний дар для життя вічного. Всі три частини тісно взаємоповязані між собою і творять одне ціле. Тому важливо пам’ятати, що без поважних причин ми не можемо запізнюватися на Св. Літургію. Для належного приготування до неї приходимо завчасно до храму, аби при потребі посповідатися, скласти приватні прохання, поставити свічки, тощо. Якщо вже трапилось, що ми запізнилися, то треба ввійти так, аби не перешкодити молитві інших. Не слід протискатися до тетраподу для цілування ікони, запалення свічок чи до передньої частини храму, якщо при цьому ми розштовхуватимемо інших людей чи в якийсь інший спосіб відволікатимемо їх від молитви. Краще просто зупинитися там де є вільно і в такому випадку, приватних молитов не мовимо, а зразу приєднуємося до спільної церковної молитви. Під час відправи Св. Літургії, аби не відволікати увагу вірних, стараємося без потреби не ходити по храмі, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослуження. Якщо є потреба поставити свічку в часі богослужіння, то стараємося це робити так, аби не перешкоджати молитися іншим.
Важливо пам’ятати про свій зовнішній вигляд і одяг, в якому ми приходимо до храму, адже ми приходимо на гостину до Господнього Дому де є присутній Сам Творць Всесвіту! Одяг, окрім основної функції – служити накриттям для нашого тіла, має ще й іншу функцію – виражальну. Одягаючись у певний одяг, ми ніби являємо себе назовні, «розповідаємо» про себе, про свої наміри тощо. Наш одяг повинен бути пристойним і святковим, аби віддати належну шану нашому Господеві, але водночас він повинен бути доволі скромним, аби не відволікати увагу інших вірних.
Якщо з нами у храмі перебувають діти, то пам’ятаймо, що час їх присутности в церкві має бути співмірний з їхніми можливостями зосереджуватися. Батьки мають пильнувати, щоб їхні діти поводилися належним чином: не шуміли, а привчалися благоговійного ставлення до святині та знали, якою має бути поведінка в храмі. Якщо діти мусять залишити церкву, то мають перехреститися і вийти, не привертаючи уваги. В деяких випадках треба самому їх вивести. Якщо мала дитина у храмі розплачеться, то одразу треба разом із нею вийти назовні, або якщо є можливість то в спеціально відведену для цього кімнату. Дітям у храмі не дають нічого їсти, за винятком антидора або благословенного хліба на всенічній.
Свята Літургія є не тільки найбільшим таїнством переміни хліба і вина у Тіло і Кров нашого Спасителя, але є і найвищою спільною прославою Нашого Господа! Відтак, під час цього величного таїнства вірним не слід провадити свої приватні молитви, оскільки Божественна Літургія є вершиною богослужбового життя Церкви і в перекладі з грецької означає «спільне діло». Під час літургійних дій, насамперед сакраментальних, Церква народжує своїх нових дітей», – дає їм дар святої віри та дбає про них в їх життєвій мандрівці, бо подає їм духовну поживу. Духовна пожива дається нам не як пасивному єству, а як створінню Божому, обдарованому безсмертною душею з її виявами розуму, волі та почуттів. Це означає, що жива віруюча людина вже природньо схильна до активного діалогу з Господом Богом. Саме цей діалог віруючого проявляється через зовнішню поведінку: слова, положення тіла, символічні жести.
В Літургії Церква на землі єднається з небесною Церквою у прославі свого Господа. Тому вірні повинні передусім «єдиним серцем і єдиними устами» брати активну участь в усіх молитвах і співах, що відбуваються в церкві, відповідаючи разом з іншими на молитовні заклики священнослужителя. Дуже корисним є слідкувати за ходом богослужіння по власному молитовнику оскільки це допомагає зосередити свою увагу на змісті і послідовності молитов. На наші окремі, приватні молитви відкладаємо час перед і після Літургії, а також перед і після прийняття Св. Причастя
Згідно традиції нашого східного обряду, у церкві належить стояти. Однак в наш час зустрічаємо місцеві звичаї (не обов’язкові) сідати в часі Святої Літургії, тому, де є такий звичай, то сідати можна під час: єктеній, читання Апостола та псалмів, проповіді, оголошень. Особливу увагу зосереджуємо в часі співання від слів: «Вгору підесімо серця» до «…особливо за Пресвяту…», також після: «Святеє святим» до «Прості, прийнявши…». Також важливо памятати, що в нашому обряді під час Святої Літургії немає практики коліноприклонення (за винятком окремих богослужень в часі Великого посту). Така практика є запозиченням із латинського обряду. Традиція молитовного стояння під час літургії відображена у богослужбових текстах. В нашому східному обряді під час всіх найважливіших моментів Святої Літургії прийнято зустрічати нашого Господа Ісуса Христа як нашого Царя Спасителя стоячи, легко схиливши в покорі голову. Слова із Святої Літургії: «Премудрість прості», «…Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити»; «..зі страхом Божим і з вірою приступіть», чітко вказують нам про нашу випростану стоячу поставу під час найважливіших моментів богослужіння. Тобто, ми в пошані стоїмо в головних моментах Літургії Слова (напр., читання Св. Євангелія), і в часі Літургії Жертви (під час херувимської пісні: „Ми херувимів тайно являючи…”, під час освячення хліба і вина зі словами «Прийміть, їжте, це – моє Тіло…», «Пийте з неї всі, це є Кров моя…», під час прийняття Святого Причастя).
Робити знак святого Хреста на собі потрібно у відповідні моменти, наприклад з поясним (малим поклоном) хрестимось: при вході і виході з храму; переходячи храм навпроти іконостасу; перед початком кожного богослуження; при виголошенні прослави Пресвятій Тройці. при виголошенні слів «Прийміть, їжте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх…» та «Святеє святим»; тоді, коли священнослужитель виголошує молитви зі словами: «…голови ваші Господеві приклоніть», «…поклонімся», «…припадім» і т. п.; на словах «Алилуя», «Святий Боже…» і після слів і «Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше…»; на початку великого славослов’я («Слава во вишніх Богу…»), після слів «Слава Тобі, що показав нам світло», «Сподоби, Господи…», після співу першої половини «Ми херувимів…»; після читання Євангелія під час співу «Слава Тобі,j Господи, слава Тобі».тоді, коли священнослужитель благословляє Хрестом, іконою, Євангелією, Чашою, чи іншими освяченим предметом, а також під час наступних висловів: «…В ім’я Отця…»; «…Слава Отцю… і нині…»; «Мир всім»; «…нехай будуть … з усіма вами» (перед і після молитви «Вірую в єдиного Бога…» не прийнято робити знак хреста). Без поклонів хрестимось: на утрені, всенічній у середині шестипсалмія на «Алилуя»; при виголошенні слів «Силою Чесного і Животворящого Хреста…»; на початку читання Святих Писань, Апостола, Євангелій, старозавітніх читань; при відпустах на словах: «Христос, істинний Бог наш…», «..святих, що їх пам’ять світло звершуємо». З великим (доземним) поклоном хрестимось в деяких богослуженнях в часі Великого посту, (наприкдад в Хрестопоклінну неділю, під час канону Андрея Критського), в свято Воздвиження Чесного Хреста з молитвою «Хресту Твоєму покланяємось Владико…», тощо.
Тайна Пресвятої Євхаристії (переміни хліба і вина на Тіло і Кров Ісуса Христа) є кульмінацією Св. Літургії, тому прийняття Св. Причастя довершує повноту нашого єднання Із Господом Спасителем під час Божественної Літургії «Хто споживає тіло Моє і кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Йо. 6, 56). «І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – Моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша ~ це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається.” (Лк. 22, 19-2) Тут дуже важливо пам’ятати, що до Святого Причастя можуть приступати лише ті вірні, які не є в стані тяжкого гріха (свідомого і вагомого порушення будь-якої із 10-ти Заповідей Господніх).
Увага – легковажне і неналежне прийняття Св. Євхаристії є черговим тяжким гріхом святотацтва! Для належного приготування до Св. Причастя вірні повинні бути в стані освячої ласки. Якщо ж ми допустились тяжкого гріха, то мусимо щиро перепросити Господа за це і постаратись впорядкувати своє життя згідно Його Заповідей. Для цього наша Церква, через слова Самого Господа Ісуса Христа: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їх, кому затримаєте, – тому затримаються…» (Ів. 20, 21 – 23), встановила тайну Св. Сповіді. Наша Церква рекомендує вірним часту сповідь (бажано раз на місяць). Якщо ми є в стані освячуючої Ласки то, взявши участь Св. Літургії, ми можемо причащатися навіть щоденно, але не білше одного разу на день! , оскільки Причастя є надзвичайною подією в житті кожної людини, Діти в нашому обряді можуть приймати Св. Причастя від моменту хрещення до віку, коли дитина може свідомо уживати розуму і розрізняти свої гріховні вчинки, (орієнтовно до 7-річного віку).
Ідучи в черзі до до Св. Причастя і відходячи після його прийняття, в знак особливої пошани і подяки Господеві, складаємо навхрест руки на грудях (права зверху), не приступаємо до тетраподу чи до інших місць в храмі і не цілуємо ікон.
Слід звернути увагу, що в нашому обряді не прийнято битися в груди під час певних молитов, тобто: перед Св. Причастям в молитві: «Вірую Господи і визнаю»… і в покаянній (митаревій) молитві, при словах: «Помяни мене… і «Боже милостивий…» ми не бємося в груди як старозавітній митар, а хрестимося в знак приходу нашого Спасителя. Коли приступаємо до Святого Причастя, завчасно (коли в черзі до священника залишаєтьс 1-2 причасники) робимо на собі двічі знак хреста і обережно робимо легкий уклін перед Чашею із Святими Дарами, складаємо руки на грудях, широко відкриваємо уста, не висуваючи язика і не доторкаючись устами ложечки, щоб священник міг легко подати Євхаристійного Ісуса.
Одержавши Св. Причастя, робимо крок в бік, робимо на собі знак хреста, легко вклоняємося і склавши як було сказано вище навхрест руки спокійно та зосереджено відходимо на попереднє своє місце і там стоячи. молимось, дякуючи (потиху) Христові за ласкавий прихід до нашого серця. Тут існує можливість для приватних молитов, якщо на це дозволяє час (інші вірні продовжують приймати Св. Причастя). Якщо у випадку, коли під час причастя вірних, священник при потребі проходить біля нас в іншу частину храму із Євхаристійною Чашею, то ми повинні перехристившись, скласти руки на грудях, стоячи в пошані і в покорі, схилити голову перед Святими Дарами.
Пам’ятаймо, що Євхаристія є найважливішим моментом Святої Літургії, тому в часі прийняття Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, всім вірним (незалежно від того беруть вони в цьому участь чи ні) дуже важливо зберігати відповідний настрій та спокій. Для цього всі вірні повинні в глибокій пошані до Господа і до ближніх, стоячи, не розмовляючи, не вітаючись і не сідаючи, в глибокій роздумі із належною пошаною чекати на завершення цього величного Таїнства.
Полишати храм до закінчення відправи без невідкладної потреби не можна. Проповідь після Євангелія це не «перерва» в літургії, тому з храму в цей час не виходять, бо це вияв неповаги до Божого Слова, яке пояснює проповідник. Оскільки запізнення на богослуження є неповагою до Святої Літургії, то й передчасний вихід з храму не є чимось іншим. «Забігання» до церкви лише «поставити свічку», як правило, свідчить про нерозуміння сути християнської молитви і намагання замінити її зовнішніми практиками, що нагадують поганські.
По завершенні Богослуження та приватної молитви, підходимо до тетраподу і цілуємо ікону та хрест, супроводжуючи, як було згадано, трьома знаками хреста і спокійно та в мирі виходимо з храму.

ІІІ. Церковні свята
Церковні свята – це особливі дні, що встановленні Христовою Церквою для особливого вшанування події чи святого. Деякі із цих церковних свят мають святковий характер подібний до святкування неділі, а у деяких урочисте святкування переноситься на найближчу неділю. Визначення способу святкування у нашій церкві належить до Синоду Єпископів. Подаємо рішення Синоду Єпископів котрий, ідучи назустріч своїм вірним, вирішив:
Вірні Української Греко-Католицької Церкви зобов’язані святкувати, крім неділі, нижчезазначені церковні празники і виконувати у ці дні обрядові обов’язки: брати участь у Святій Літургії, вислухати проповідь, не виконувати важкої праці. Обовязкові церковні свята наступні:
день Святої і великої неділі Пасхи, всі рядові неділі церковного року, храмове свято парафії, свято Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла та дванадесяті свята, якими є:
Різдво Христове — 25 грудня (7 січня);
Хрещення Господнє (Богоявлення) — 6 (19) січня;
Стрітення Господнє — 2 (15) лютого;
Благовіщення Пресвятої Богородиці — 25 березня (7 квітня);
Вхід Господній до Єрусалиму — неділя перед Великоднем (Вербна неділя) — перехідне;
Вознесіння Господнє — 40-й день після Великодня, четвер — перехідне;
День Святої Трійці (П’ятидесятниця, Сошестя Святого Духа) — 50-й день після Великодня, неділя — перехідне;
Преображення Господнє, — 6 (19) серпня;
Успіння Пресвятої Богородиці — 15 (28) серпня;
Різдво Пресвятої Богородиці — 8 (21) вересня;
Воздвиження Хреста Господнього — 14 (27) вересня;
Уведення в храм Пресвятої Богородиці — 21 листопада (4 грудня).

IV. Піст
Піст – це вірний сторож душі, вірний товариш тіла, зброя тих , котрі завзято боряться, вишкіл для атлета. Піст проганяє спокуси, намащує до побожності, є другом поміркованості і чистоти. У боротьбі він дає мужність, а в часі миру – спокій. Він робить християнина святим. Щодо посту, 115-ий Канон Партикулярного права УГКЦ говорить наступне:
§ 1. Покутна практика посту, покаяння та стриманості, метою якої є надо¬луження за вчинені гріхи та осягнення більшої досконалості задля особистого освячення, – це найдавніша традиція Української Греко-Католицької Церкви.
§ 2. Усі вірні зобов’язані постити в такі періоди церковного року:
*Великий піст і Страсний тиждень;
*Петрівка – від понеділка після Неділі всіх святих до навечір’я празника Святих Верховних апостолів Петра і Павла (включно);
*Успенський піст, або Спасівка, – від свята Перенесення Чесного і Животворного Хреста та Макавейських мучеників, Саломеї, їх матері, і старця Елеазара, до навечір’я Успіння Пресвятої Богородиці (включно);
*Різдвяний піст, або Пилипівка, – від дня після свята Апостола Пилипа до навечір’я Різдва Христового:
1) у перший день Великого посту і Страсну п’ятницю – суворий піст, тобто слід утримуватися від вживання м’ясних і молочних продуктів та яєць, а також страв, які містять ці продукти;
2) у перший тиждень Великого посту і впродовж усіх днів Страсного тижня потрібно утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв;
3) у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів Великого посту слід утриматися від споживання м’ясних продуктів і страв; у вівторок та четвер дозволено всі види їжі;
4) в інші пости церковного року вірні зобов’язані: у середу та п’ятницю утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв; у понеділок вівторок та четвер дозволено всі види їжі.
Варто памятати, що Велика Субота є днем строгого посту, який закінчується опівночі з захованням Плащаниці перед початком найвеличнішої Пасхальної Літургії. Тому, незважаючи на поширену практику попереднього посвячення великодніх кошиків, і на те, що всі вірні є в передчутті великого свята, не варто вітатися в цей день християнським привітом «Христос Воскрес», ні тим більше розпочинати великодні святкування. Присутня в храмі Плащаниця як символ Христового погребіння, повиина допомогти вірним зберігати в цей день відповідний передпасхальний настрій урочистої тиші і духовної застанови.
§ 3. Усі вірні зобов’язані дотримуватися посту в такі дні:
*навечір’я Різдва Христового,
*навечір’я Богоявлення Господнього,
*Усікновення Чесної голови святого Івана Хрестителя,
*Всемірне Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.
§ 4. У всі п’ятниці року, окрім випадків загальниць, храмового та двана¬десятих свят, належить утримуватися від м’ясних продуктів і страв.
§ 5. У всі дні посту та періоди загальниць вірні зобов’язані утриматися від організації та участі в гучних забавах, весіллях, танцях, розвагах та інших подібних заходах.
§ 6. Стосовно звільнення від обов’язку посту потрібно дотримуватися таких положень:
1) загальницями в УГКЦ є періоди:
* від Різдва Христового до навечір’я Богоявлення;
*від неділі Митаря і фарисея до неділі Блудного сина;
*від Пасхи до Томиної неділі; від Зіслання Святого Духа до неділі Всіх святих;
2) немає посту в суботи, неділі та дні святкування Нового року (31.12– 01.01) і Дня Незалежності України (24.08); ?
3) від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині;
4) в окремих випадках звільняти від обов’язку постити може місцевий ієрарх, заохочуючи в цьому разі вірних до здійснення діл побожності та милосердя.
Євхаристійний піст перед Св. Причастям: одну годину до початку Св. Літургії треба утриматися від їжі й напитків. Чиста вода і ліки взагалі не перешкоджають дотриманню євхаристійного посту. Значить, хто напився чистої води чи прийняв ліки будь-коли, не порушує євхаристійного посту і може приступити до Св. Причастя.
Ще одне зауваження щодо зобов’язання щодо наших обставин: декому тяжко зрозуміти, чому вірні нашого обряду зобов’язані до таких посних днів, до яких не зобов’язані католики латинського обряду. Наша церковна ієрархія має повне право наказати, чи скасовувати церковні приписи для вірних свого обряду, не дивлячись на католиків латинського обряду. З волі Святішого Отця та припису Церкви, ми маємо честь і привілей жити й практикувати християнське життя в своєму обряді.

Джерела: Катехизм УГКЦ «Христос Наша Пасха»; Канони партикулярного права УГКЦ; Короткий правильник поведінки християнина у Божому Храмі (з додатком) для вірних Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ; Як поводитися у храмі: Порадник богомольця/ Упор. Т. Шманько. – Львів: Свічадо 2008