Першою державою в світі, у якій християнство було прого­лошене офіційною релігією, була Вірменія, азійська країна над Чорним морем. Сталося це за короля Тиридата приблизно 300 року.
Світло Христової віри принесли у Вірменію, мабуть, християнські місіонери з Сирії й Персії в ІІ або ІІІ сторіччі. Однак Вірменія називає своїм просвітителем, а також першим офіційним Святим і опікуном Вірменії св. Григорія з Ашті­шата.
Григорій був сином королівського радника Арнака. На доручення перського короля Арнак убив короля Хозроя І, і краєм заволоділи перси. Вмираючий король велів убити Арнака з усією родиною, і королівські воєводи негайно це зробили. Залишився живим тільки
його малий син Григорій, якого в годину небезпеки переховав один купець, а опісля відвіз до Кесарії Каппадокійської, де він був
охрищений і вихований у Христовій вірі. Згодом він одружився і мав двох синів.
Після смерті Хозроя його син Тиридат перебував на чужині: служив у римському війську. По якомусь часі він зібрав сильну армію, 261 року вернувся з нею до Вірменії, прогнав персів з рідного краю і посів батьків трон як Тиридат ІІ. Тоді Григорій, який овдовів на той час,вернувся до Вірменії, вступив на службу Тиридата, ставши його улюбленцем. Але незабаром Григорій потрапив у неласку короля, коли той довідався, що він навертає поган до Христової віри. Тиридат, переслідуючи християн, Григорія теж взяв на муки, а опісля наказав кинути його в глибокий рів, у якому він карався 14 літ. Не вмер Григорій у тій ямі тільки завдяки опіці побожної вдови, що потайки кидала йому до ями поживу.
Коли Тиридат зійшов з розуму та блукав, наче дикий, по лісах, його сестра мала видіння, що лише завдяки Григорієві брат одужає. Святого витягли з ями і привели до короля, який завдяки молитві Григорія одужав. Тоді Тиридат навер­нувся до Христової віри, а з ним і його жінка, бояри й народ, – так християнство стало офіційною релігією у Вірменії.
Після цього Григорій вибрався 302 року до Кесарії, де митрополит Леонтій висвятив його на єпископа. Повернув­шись до Вірменії, Григорій заснував єпископську столицю в місті Аштішаті і звідти за допомогою грецьких і сирійських місіонерів почав організовувати Вірменську церкву, навчати наверненців та закріплювати у вірі щойно охрищених. Щоб мати власне духовенство, Григорій навчав талановитих юнаків Святого Письма й християнської моралі, а також грецької й сирійської мов. Ті вірменські хлопці охоче взялися
до науки, без жалю відкидали варварські звичаї своїх поганських предків. Так простакуваті неофіти стали незаба­ром культурними й духовними, уважними до Божого слова, писань пророків і апостолів, – спадкоємцями Євангелія й Божої ласки через послух св. заповідям.
Про самого Григорія пишуть: “Нестримно ніс наш просві­титель життєдайне ім’я Ісуса від краю до краю країни, в усяку пору й погоду, невтомний і поважний у своїх обов’язках євангеліста, проганяючи противників, проповідуючи перед вельможами й боярами та просвічуючи кожну душу, яка через нове народження в св. Хрищенні ставала Божою дитиною. Щоб показати славу Христа, він рятував в’язнів, полонених і поневолених тиранами; розривав несправедливі договори й зобов’язання; своїми словами потішав багатьох засмучених і стривожених, даруючи їм надію “на Божу славу та вводячи до їхніх душ Господа Ісуса Христа”.
Як голова Вірменської Церкви послав Григорій 325 року свого сина, священика Арістака, свого заступника на І Вселенський Собор у Нікеї. Після Собору Григорій сказав такі слова: “Ми величаємо Того, хто був перед нами, покла­няючись Пресвятій Трійці, одному Божеству Отця, і Сина, і Святого Духа, тепер і по всі віки”. Ці слова й досі говорить вірменський диякон під час св. Літургії.
Згодом Григорій висвятив свого сина Арістака на єпископа і призначив його своїм наступником на владичому престолі,а сам відійшов у пустиню на горі Манія, де наступного року знайшов один пастух його мертве тіло і поховав у Тортоні, поблизу Аштішата, приблизно 330 року.
Деякі подробиці з життя св. Григорія, просвітителя Вірменії, мають легендарний характер.