Приблизно 250 року ув’язнили погани єпископа Тиатири Карпа і його диякона Папилу та завели їх на суд перед упра­вителя Малої Азії. Коли управитель спитав Карпа, як він на­зивається, Карпо відповів: “Моє перше й найдостійніше ім’я є – християнин; але як ти бажаєш знати моє світське ім’я, то воно є Карпо.” Коли управитель казав йому скласти жер­тву поганським богам, Карпо відповів: “Я християнин і по­читаю Христа, Божого Сина, що в ці останні часи прийшов спасти нас і визволив нас із диявольських сітей. Я не при­ношу жертви таким ідолам, як ці.” Тоді управитель прика­зав йому негайно виконати цісарський наказ. Карпо не хотів, кажучи: “Боги, що не створили небо й землю, загинуть.” І ще заявив, що живі не складають жертви мертвим. Тоді управитель казав узяти його на муки, а сам почав допиту­вати диякона Папилу.
– Чи ти маєш яких дітей?
– Так, багато, дякуючи Божому милосердю. Я маю дітей у Бозі в кожнім місті й провінції.
Один з присутніх поган пояснив управителеві, що це є християнський висказ та що тут треба розуміти багато ді­тей щодо віри.
– Чи ти принесеш жертву богам чи ні? – спитав упра­витель нетерпеливо.
Диякон Палила відповів:
– З часу своєї молодости я служив Богові і ніколи не склав жертву божкам. Я християнин, і це є єдина відповідь, що її ти одержиш від мене, бо нема нічого більшого й гіднішого, що я міг би сказати.
Після цього управитель казав узяти й його на муки, а накінець спалити обох живцем на кострі. Своє життя закін­чив св. Палила в мовчанці.
Коли Карпа прив’язували до костра, на його лиці з’я­вився вираз такої радости, що один з присутніх спитав йо­го, чого він сміється? Карпо відповів: “Я бачив Божу славу і зрадів.” А як полумя стало підійматися догори, він скрик­нув голосно завмираючим віддихом: “Будь благословенний, Господи Ісусе Христе, Божий Сину, за те, що Ти дозволив мені грішному мати частку разом з Тобою.”
В тому часі згинув мученицькою смертю також їхній слуга Агатодор і християнка Агатоніка.