Св. Пилип належав до дванадцятьох Христових апо­столів. Першу згадку про нього подає нам у своєму євангелію св. євангелист Іван. Він пише: “Наступного дня (по покликанні св. Петра) хотів відійти до Галилеї і знайшов Пилипа і сказав йо­му Ісус: Іди за Мною. А був Пилип з Бетсаїди, з міста Андрієвого й Петрового. Знайшов Пилип Натанаїла і сказав йому: Того, що про Нього писав Мойсей у зако­ні і пророки, ми знайшли, Ісуса сина Йосифа, що з На­зарету. Сказав йому Ната­наїл: З Назарету може бути
щось добре? Сказав йому Пилип: Прийди і подивись.” (Ів. 1:43-46).
З наведених слів вихо­дить, що Пилип, стрінувшись з Ісусом, передумав справу, а коли, на основі висказів св. Письма, прийшов до сильного переконання, що Ісус з Назарету, це справді обіцяний Месія, то переказав своєму приятелеві Натанаїлові цю веселу но­вину і докази на потвердження правди. Виглядає, що він був теж мужем спокійним, обережним і второпним, бо не накидав приятелеві гарячково свою думку, але порадив йому піти й особисто переконатися, як річ мається. На всякий випадок він був досить зацікавлений появою Ісуса Христа над Йорда­ном, бо поділився своїми спостереженнями зі своїм другом.
Можливо, що він належав до учнів св. Івана Предтечі і звернув був увагу на вчителеві слова про Ісуса Христа: “Це Бо­жий Агнець.” Рік пізніше став Пилип дійсним Христовим апостолом.
Наступну згадку про апостола Пилипа подає нам св. євангелист Іван з нагоди чудесного розмноження п’ятьох хлібів і насичення ними поверх п’яти тисяч людей. Перед чу­дом спитав Христос Пилипа: “Звідки купимо хліба, щоб во­ни їли? Це ж сказав, вивідуючи його, бо Сам знав, що має зробити. Відповів йому Пилип: За двісті динарів хліба не вистане їм, Щоб кожний мало що дістав.” (Ів. 6:5). Пилипові не прийшло на гадку, що Христос може й хоче зробити чудо та надзвичайним способом нагодувати всю велику юрбу людей, тому подав звичайну відповідь, що йому, беручи на людський спосіб, виглядала розумна. Аж тоді, як розмноже­ним хлібом наситилися тисячі людей, він стояв і розважав у своєму серці те диво, що його він був свідком. Але й тоді
ще він, певне, не прийшов був до такої живої свідомости, що Христос, це всемогутній Бог та що всюди треба це па­м’ятати й давати вислів цій своїй вірі.
Під час врочистого Христового в’їзду в Єрусалим були в місті деякі греки, що, завдяки приставанню з жидами, вві­рили були в правдивого Бога і поприходили до міста, щоб поклонитися йому в празник. Вони бачили, як Христос в’їхав урочисто в місто, чули вигуки на його честь, що це “йде цар Ізраїля”, і зацікавлені цим, забажали особисто погово­рити з Ісусом. Побачивши Пилипа, що перебував близько Ісуса, сказали йому: “Пане, хочемо бачити Ісуса.” Пилип, як второпний і обережний у своїх словах, не дав їм ніякої відповіді, бо не був певний, чи Христос схоче говорити з поганами, тому “прийшов Пилип і сказав Андрієві, Андрій знов і Пилип сказали Ісусові. Ісус же відповів їм, кажучи: Прийшла година, щоб прославився Син Чоловічий. Істинно, істинно говорю вам, коли зерно пшеничне, упавши в землю, не вмре, воно само остається, коли ж умре, багато плоду приносить.” (Ів. 12:20-24). Тоді ще Пилип не знав того, що Христос насамперед умре, і аж опісля всіх потягне до себе. Цe він зрозумів аж по зісланню Святого Духа.
Коли Христос на Тайній Вечері, по установі Пресв. Євхаристїі й поданню першого на землі св. Причастя, прощався зі своїми дорогими учнями й потішав їх, то для скріплення їхньої надії на Нього та видержливости серед майбутніх до­свідчувань, Він сказав їм’: “Я є дорога, правда й життя; ніхто не приходить до Отця, тільки через Мене. Коли б ви Мене пізнали, то й мого Отця пізнали б; і відтепер пізнаєте його, і ви бачили його. Сказав йому Пилип: Покажи нам Отця, і досить нам. Сказав йому Ісус: Стільки часу Я з вами, і ви не пізнали Мене? Пилипе, хто бачив Мене, бачив Отця. І як ти говориш: Покажи нам Отця? Не віриш, що Я в Отці,
а Отець у Мені? Слова, що їх Я вам говорю, не від Себе самого говорю, а Отець, що в Мені перебуває, Той творить діла. Вірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені. Коли ж ні, за самі діла вірте. Істинно, істинно говорю вам, хто вірить у Мене, діла, що Я творю, і він творитиме.” (Ів. 14:6-12).
Апостол Пилип, згідно зі своїм природним характером, основно й помалу передумував Христові слова, а опісля прий­няв їх за правду, увірував щирим серцем у Христа, Божого Сина, і всю його науку. З цією вірою й гарячою любов’ю, що нею він полюбив Ісуса, він, подібно, як інші апостоли, по зісланні Святого Духа пішов у чужі землі, щоб тамошнім людям проповідувати слова правди й спасіння. Він не став таким гарячим і сильним апостолом, як св. Павло, проте вір­но, до останнього удару свого щирого серця, служив Хри­стовій справі й спасінню душ.
Свою апостольську працю мав св. апостол Пилип закін­чити мученицькою смертю в Азії, в місті Гієраполі.