Св. Яків, брат Господній, був, як думають багато до­слідників церковної старовини, сином, Алфея і кузеном-бра­том Ісуса Христа. Належав він до дванадцяти Христових апо­столів Св. Павло згадує, що перед вознесінням явився був йому Ісус Христос. Коли три роки по своїм наверненні св. Павло прибув до Єрусалиму і ті апостоли, що тоді там були, дивилися ще на Павла, недавнього гонителя християн, з пі­дозрінням, то Яків і Петро привітали його сердечно як брата. Згодом, коли Петро видістався з в’язниці, то першу віст­ку про це післав саме Якову, що тоді вже втішався в Єру­салимі особливою повагою.
Коли на т. зв. Єрусалимськім Соборі апостоли мали ви­рішити, чи ті погани, які навертаються до Христової віри,мають зберігати старозавітні приписи, то Яків сказав: “Мужі брати, послухайте мене. Симон (Петро) оповів, як Бог уперше зглянувся, щоб з поган прийняти нарід для Свого імени. А з цим годяться слова пророків, як написано: Опісля вер­нуся і відбудую намет Давида, котрий упав, і руїни його від­будую і направлю його, щоб шукали Господа і решта з лю­дей, і всі народи, над котрими призвано моє ім’я, говорить Господь, що робить це, зві­сне від віків. Тому думаю не робити труднощів тим, які з поган навертаються до Бога, але написати до них, щоб здержувалися від ідольських гидот, і блуду, і душенини й крови. Бо Мойсей від давніх часів має в кожнім місті тих, які проповідають його в си­нагогах, де кожної суботи він читається.” (Ап. Д. 15:14-21). По тих словах апостола Якова, що був єпископом Єрусалиму, вся старшина схвалила рішення, щоб навернених поган не примушу­вати придержуватися старозавітніх приписів закону.
Життя цього апостола Якова було життям молитви й великого вмертвіння. Це життя робило на єрусалим­ських жидів таке велике вра­ження, що вони назвали йо­го “Яковом справедливим”.
Коли завдяки прикладові його св. життя й апостоль­ській науці багато жидів навернулося до Христової віри, почали книжники й фарисеї непокоїтися, що ввесь нарід увірить, що Ісус Христос є обіцяний Месія. Щоб покласти кінець цим наверненням, книжники й фарисеї почали домагатися від Якова, щоб він з нагоди свята Пасхи, коли в Єрусалимі було багато жидівських прочан, а навіть поган, промовив до лю­дей та повчив їх, що Ісус Христос не є Тим, за кого його мають християни. Вони вивели отже Якова на дах святині і казали йому звідти виголосити науку проти Христа. А він голосно сказав: “Що ви питаєте мене про Сина Чоловічого (Христа), коли Він сидить у небі по правиці Всемогутнього і прийде на небесних облаках?” Почувши ці слова, нарід скрикнув по-давньому: “Осанна синові Давида!” Тоді фари­сеї й книжники, розлючені такою прославою Христа, мали скинути Якова з даху святині на землю, а що він іще жив, то один чоловік добив його палицею. Згинув около 62 р.
Св. Яків оставив нам цінну пам’ятку, а саме одне своє послання. Цінне воно тим, що св. апостол поучує в ньому, що для спасіння душі не вистачає сама віра, так як пізніше помилково навчав Лютер, але що крім віри, треба ще добрих діл, без яких віра була б мертва. Спасіння душі запевнює віра злучена з добрими ділами.