, брат св. йосифа і його жінка Марія, кузенка Пресв. Богородиці, мали чотирьох синів і дві дочки. Сини називалися: Яків, Юда, Симон і Йосип, а дочки Марія й Саломія. Ці Алфейові діти були Христовими родичами й бу­ли відомі як “Господні брати й сестри”. Якова, Юду й Симона покликав Христос на своїх апостолів. Але спочатку вони не визначалися сильною вірою в Нього, як Месію, ні не були захоплені його апостольською працею. Досконали­ми в вірі й віддані цілою душею Христовій справі вони ста­ли аж після зіслання на апостолів Святого Духа.
Перший з цих трьох Христових родичів, що має назву Яків Алфеїв або Молодший, вибився в першій християнській громаді в Єрусалимі на перше місце. Насамперед відзначив його Ісус Христос тим, що, згідно з засвідченням св. Павла, явився йому по вознесінні. Опісля він став першим єписко­пом Єрусалиму. За велику праведність він тішився поважан­ням не тільки християн, але теж Жидів і поган. Був він му­жем спокійної вдачі, постійної молитви й опікуном убогих. Жиди поважали його за вірне зберігання батьківських пере­дань, а християни любили за побожне життя, розум, лагід­ність та ласкавість у поводженні з ними. Яків мав таку повагу, що хто стояв близько до нього, то носив на собі наче знак відзначення. Його брат Юда в своєму посланні з при­ємністю підкреслює, що він “брат Якова”. Яку велику повагу мав у Єрусалимі Яків, пізнати з його виступу під час спору, чи мають християни придержуватися старозавітніх приписів. Коли завзяті жидівські ревнителі по­чали домагатися від навернених поган, щоб вони далі зберігали ввесь жидівський закон, на нараді в цій справі Яків сказав: “Мужі брати, послухайте мене. Симон оповів, як Бог уперше зглянувся, щоб з поган прийняти нарід, для свого імени. А з цим годяться слова пророків, як написано: Опісля вернуся і відбудую намет Давида, що впав, і руїни його від­будую і направлю його, щоб шукали інші з людей Господа і всі народи, що над ними призвано моє ім’я, говорить Го­сподь, що робить це, звісне від віків… Тому думаю не ро­бити труднощів тим, що з поган навертаються до Бога, але написати до них, щоб здержувалися від ідольських гидот, і блуду, і душенини й крови.” (Ап. Дії, 15:13..:22). Слово Якова подобалося апостолам і старшині і вони вирішили не обов’язувати християн, щоб вони придержувалися старозавітніх приписів, але тільки самих християнських.
Апостола Якова називали також Праведником. Це по­чесне названня він здобув собі своїм суворим, праведним життям. Він не пив вина, не їв м’яса, не вживав східнім зви­чаєм пахучих олійків і проводив дні й ночі навколішках, молячись за потреби свого народу та за навернення світу до Христової віри.
Св. Яків прожив 86 літ. Закінчив своє життя мучениць­кою смертю. Коли одного дня він з даху святині навчав лю­дей, що Ісус ристос є правдивим Богом, завзяті книжники й фарисеї скинули його з святині на землю, де його обки­дали камінням, а вкінці добили дручком.
Як дорогу спадщину по собі, оставив нам св. апостол Яків Алфеїв не тільки приклад свого праведного життя, але й одного пастирського листа. В цім своїм посланні він, між іншим, подає важливу науку про вартість добрих діл. Про це він пише: “Що за користь, мої брати, коли хто каже, що має віру, а діл не має? Чи зможе віра спасти його? Ко­ли ж брат або сестра є нагі і потребують щоденної страви, а хтось з вас сказав би їм: Ідіть у мирі, огрійтесь і наситіться, а не дасте їм, що потрібне для тіла, що за користь? Так і віра, коли не має діл, є мертва сама в собі.” (Якова, 2:14-18).