Св. Амфілохій, це вчений і славний Отець Церкви з чет­вертого сторіччя, а одночасно сердечний приятель св. Ва­силія Ве.ликого й св. Григорія Назіянського. Походив він з Кападокії в Малій Азії та з доброї родини. Замолоду він завчав право й думав стати адвокатом, але його побожність спонукала його незабаром відсунутися від світових справ та посвятитися виключно Божій службі.
Своє нове життя розпочав він тим, що покинув батьків­ський дім та оселився в одній пустельні. Там він розвів собі городець і почав плекати для свого прожитку городину й овочі. Але кукурудза там не хотіла рости, бо була засуха земля, тому її достачав йому, взаміну за городину й овочі, св. Григорій.
Коли св. Васи.1ій став архиєпископом Кесарії, то Амфі­лохій був би теж пішов туди за своїм приятелем, якби не те, що мусів доглядати свого старенького батька. Він теж боявся, що св. Василій втягне його до духовного стану й праці в церкві, а він до цього не мав охоти. Однак інші були Божі пляни щодо цього. Саме в тому часі опорожнився єпископський престіл у малоазійськім місті Іконіюм, і ду­ховенство з вірними одноголосно вибрали його на свого архипастиря. Сталося це, мабуть, за порадою св. Васлія. По виборах св. Василій прислав йому поздоровлення, а при­вітавши його з єпископством, зазначив, що він не повинен бути ведений, тільки вести інших. По своїм висвяченні 374 року Амфілохій негайно поспішив до Кесарії в відвідини до св. Василія. В тому часі він виголосив до кесарійців свою проповідь, що їм була більше сподобалася, ніж проповідь кого іншого з Василієвих духовних гостей. Згодом Амфіло­хій нераз радився св. Василія в трудних справах християн­ської науки й дисципліни, і на його прохання написав св. Василій розправу про Святого Духа. Коли св. Василій умер, Амфілохій виголосив на його похороні прощальне слово (379 р.).
У 374 році скликав Амфілохій єпископів на синод в Іконіюм, де обговорювано оборону католицької віри проти єретиків македоніян, що не признавали Святого Духа за Бо­га. В обороні божества Третьої Божої Особи він написав теж окремий твір. Під час Вселенського Собору в Царго­роді (381 р.) стрінувся Амфілохій зі св. Єронімом, що по­дивляв його розправу про Святого Духа.
Щоб здержати єретиків аріян у їхній діяльності, просив Амфілохій цісаря Теодосія І, щоб законом заборонив арія­нам відбувати прилюдні сходини. Цісар не прихилився до його прохання, бо думав, що така заборона була б надто сувора. Коли після цього прибув Амфілохій до цісарської палати, то поклонився цісареві, але не зложив ніякого по­клону його синові Аркадієві, що сидів біля батька і вже був проголошений імператором. Коли цісар звернув Амфі­лохієві увагу, що й синові належиться гідний поклін, Амфілохій погласкав Аркадія по лиці так як звичайного хлопця, і сказав йому: “Добридень, мій сину”. Ображений цим цісар розсердився і казав прогнати Амфілохія з палати. Тоді св. архиєрей сказав цісареві: “Імператоре, ти не можеш стерпіти маловаження свого сина. А як же ти можеш стерпіти тих, що зневажають Божого Сина?” Ця бистра Амфілохієва від­повідь зробила на цісаря таке сильне враження, що він не­забаром заборонив аріянам і іншим єретикам відбувати схо­дини, щоб не могли поширяти свої фальші між народом.
Св. Григорій Назіянський називає св. Амфілохія єписко­пом без закиду, ангелом і вісником правди, а батько св. Гри­горія згадує про нього, що він уздоровляв недужих молит­вою, призиванням благословення Пресв. Трійці та відправою Служби Божої.
Закінчив св. Амфілохій своє життя приблизно 400 року.
Св. Григорій народився на Сицилії, близько міста Джір­дженті (559 р.). Виховувався він під опікою джірджентського єпископа св. Потаміона. Мавши бистру пам’ять, він скоро навчився читати, писати, співати церковні пісні й церковного уставу. Псалтир знав так добре напам’ять, що цим звернув на себе увагу свого оточення. Коли йому було дванадцять років, на прохання батьків єпископ Потаміон прийняв його між клириків.
На вісімнадцятому році життя вибрався Григорій на про­щу до Єрусалиму, де чотири роки продовжав свою науку красномовства, граматики, філософії й астрономії по різних палестинських манастирях. Під час перебування у св. Землі мав Григорій нагоду бачити й подивляти велике вмертвіння палестинських черців під час Великого Посту. А коли поба­чив, що вони цілий Великий Тиждень нічого не їли, то бив свої груди й говорив: “Горе, горе, що зроблю окаянний? Як я зійдуся з цими святими в день Суду?” В цім своїм смутку потішався згадкою про Боже Милосердя, що робить можливим спасіння й робітникам одинадцятої години. Коли єрусалимський патріярх пізнав велику Григорієву побожність, висвятив його на диякона.
З Єрусалиму вибрався Григорій до Антіохії, де цілий рік проповідував Боже слово, а опісля перейшов до Царгороду. Тут запопадливо читав твори св. Івана Золотоуста й багато постив, приймаючи поживу тільки в суботу й не­ділю. Коли про це довідався царгородський патріярх, то ка­зав йому замешкати в патріяршій палаті. Згодом вибрався Григорій до Риму, де замешкав в манастирі св. Сави. Коли опорожнився єпископський престіл у Джірдженті, Папа, на основі особливого видіння та за порадою римського абата Марка, що був з Григорієм в Єрусалимі, призначив Григорія єпископом міста Джірдженті. Григорій не бажав цього до­стоїнства, але прийняв його для прослави Бога й спасіння душ. Після висвячення на єпископа, вернувся Григорій до Джірдженті і відразу розпочав свою ревну пастирську пра­цю. Нарід надзвичайно радів своїм новим владикою, а зокре­ма його ріднІі батьки, що діждалися побачити свого сина на єпископськім троні.
Коли ворог людського спасіння побачив успішну працю св. архиєрея, то почав ставити йому перешкоди. В своїй руїнницькій роботі послужився двома збунтованими духов­никами, що задумали позбутися Григорія, а на його місце поставити єпископом виключеного з церкви єретика. Щoб дійти до мети, вони намовили одну нечесну дівчину, щоб кинула на Григорія наклеп, наче б то він допустився з нею гріха. Своє оскарження вона склала до рук папського пред­ставника. Після цього Григорія покликали до Риму, де він поверх два роки просидів у в’язниці. Цей допуст св. Божий слуга терпів покірно, без одного слова нарікання. Коли ж спісля нещасна наклепниця прибула до Риму і призналася до фальшивого оскарження Григорія, він з благословенням
Святішого Отця вернувся до Джірдженті, де далі з великою ревністю й успіхом продовжав свою пастирську працю і збу­дував нову величну церкву.
Крім п’астирської праці, Григорій писав також релігійні твори. До нашого часу зберігся його дуже добрий виклад книги Еклезіяста.
Св. Григорій з Джірдженті закінчив своє життя при­близно 638 року. Його життя описав Леонтій, чернець із манастиря св. Сави в Римі.