Св. Киріяк народився у V сторіччі в грецькому місті Корінті. Коли підріс, єпископ Петро, його родич, пізнавши побожність хл’опця, призна­чив його читцем у своїй кате­дральній церкві. Киріяк пильно вчитувався у св. кни­ги і багато роздумував про Таїнства св . віри та біблійної історії.
Коли йому було 18 років, він почув у церкві слова Христового Євангелія: “Як хтось хоче йти за мною, не­хай відречеться себе, візьме свій хрест і йде за мною”. На Киріяка ці святі слова спра­вили сильне враження, наче були звернені саме до нього. Не сказавши нікому ні слова, він просто з церкви пішов над море, сів на корабель і відплив до св. Землі. Там відвідав св. місця в Єруса­лимі, а опісля вирушив до св. Євтимія, що тоді збудував у пустині чернечу лавру. Святий прийняв його ласкаво, дав йому чернечу рясу 29 вересня і послав над Йордан до св. Герасима, щоб там, за його проводом навчився пустельного життя. Св. Герасим пізнав у Киріякові вибрану душу, тому сердечно полюбив його. Коли на час Великого посту св. Герасим відходив на молитву в глибину пустині, то брав Киріяка з собою. Там він кожної неділі подавав йому св. Причастя, і аж на Квітну неділю верталися обидва до монастиря. Після смерті св. Євтимія й св. Герасима вернувся Киріяк до Євтимієвої лаври, в якій прожив десять літ і був висвячений на диякона. Звідти перейшов до лаври св. Харитона, де прожив тридцять літ і був висвячений на священика. Там він вів таке праведне й стримане життя, що, як сам говорив, в той час сонце не бачило його ні в гніві, ні під час споживання їжі. Ввечері читав Псалтир до Північної служби і аж після неї йшов на спочинок.
Подальші тридцять сім літ проживав св. Киріяк з одним учнем у різних пустинях, з яких вісім літ провів на самоті.
Тоді служив йому один лев, що стеріг Святого від диких кіз і розбійників. Чернець Кирило, який згодом описав життя св. Киріяка, прийшов якось з іншим ченцем відвідати його і сам бачив, як лев служив Святому, а той частував його хлібом. Коли одного разу довго тривала посуха, Киріяк гарячою молитвою випросив у Бога дощ.
Кирило розповідає: якось Киріяк жив зі своїм учнем у пустині, в якій нічого не росло, крім гіркого зілля, зовсім непридатного для споживання. Але Святий сказав зварити те зілля, і тоді воно стало солодке. Одного разу відвідав їх побожний чоловік і привіз їм у дарунок кілька буханців хліба. Коли учень, як звичайно, зварив зілля, то не міг його їсти, бо воно було дуже гірке. Тоді Киріяк пояснив йому, що Бог тільки в крайній потребі творить чудеса, а як вони мають хліб, то було б лишнім їсти ще добре зілля. Коли хліб закінчився, зілля знову стало солодке.
Коли Киріякові було 107 літ, ченці з лаври св. Харитона впросили його поселитися у печері св. Харитона. Там прожив Киріяк ще два роки. У той час відвідував його чернець Кирило і багато користав як з його повчань, так і з прикладу св. життя. Перед смертю св. Киріяк востаннє промовив повчальні слова до монахів, поблагословив їх і після короткої недуги перейшов до вічного життя приблизно 553 року.