У VI сторіччі появилося оповідання про св. Харитона.
Невідомий письменник оповідає, що в час переслідування християн, за правління імператора Лікинія, жив у Малій Азії, в місті Іконії, преподобний о. Харитон. Двічі брали його погани на муки, але він безбоязно визнавав правдиву віру перед своїми мучителями. Тоді Харитона відправили в тюрму. Коли настали спокійніші часи для християн у Римській імперії, св. визнавець Харитон вийщов на волю, маючи на собі неоціненний скарб – святі рани, які одержав за вірність Христові. Харитон вирішив відбути прощу до св. місць у Палестині. Недалеко від Єрусалима потрапив він у руки розбійникам, що зв’язали його і покинули в своїй розбійницькій печері, а самі пішли на черговий розбій. Тим часом приповзла до печери змія і напилася вина, що стояло в печері у відрі. Коли згодом розбійники повернулися з розбою і випили того вина, то вночі всі повмирали, бо вино було отруєне зміїним ядом. Після цього св. Харитон чудесним способом звільнився від пут, забрав усе золото, що було в печері, частину роздав убогим і пустельникам, що під час переслідувань ховалися в печерах над морем, а за решту збудував чернечу лавру Фанар, на віддалі шістьох миль від Єрусалима.
Слава про чуда, що їх робив Харитон, почала притягувати до нього багато людей, які бажали почути його науку, пораду або отримати оздоровлення. Тоді Святий призначив монахам ігумена лаври, а сам, для спокою, пішов у пустинне місце, замешкавши в печері поблизу Єрихона. Та люди і тут не давали св. Харитону спокою. Таким чином, переходячи з місця на місце, збудував Святий чотири лаври. Аж за п’ятим разом, коли замешкав на стрімкій горі, він міг без перешкоди молитися, постити й жити тільки для Бога аж до глибокої старості. Доки міг, носив сам собі воду; коли ж надто постарівся, то випросив у Бога ласку, щоб вода випливала зі скелі біля його печери. Перед смертю скликав усіх своїх монахів і прийшов з ними до лаври Фанар. Там виголосив їм свою останню науку про короткочасність всього земного, про вічність пекла за лихі діла і вічну нагороду праведних, заохочуючи ченців до постійності у вірі та до життя в чистоті, любові та інших чеснотах. Після цієї духовної науки Святий попрощався зі своїми духовними синами, ліг на постелі і віддав Богові свою праведну душу.
Через те, що деякі подробиці, подані невідомим автором у життєписі св. Харитона, не знайшли історичного підтвердження, зродилася думка, що могли бути два св. Харитони: визнавець у часи загального переслідування християн римськими імператорами і пізніший пустельник.
Деякі подробиці з життя Святого мають легендарний характер.