Св. Теодор Студит нале­жить до найславніших черців християнського Сходу. При­йшов на світ у Царгороді приблизно 760 року і похо­див з такої побожної роди­ни, що ціла вступила до ма­настиря. Мати Теоктіста з дочкою вступили до жіночо­го манастиря в Царгороді, а батько Фотин із трьома синами переїхали до свого маєтку в Саккудіоні і тут розпочали чернече життя.
Недалеко від них, у манасти­рі на Горі Олімпі, був аввою Теодорів дядько св. Платон.
В хвилині, коли Теодор, най­старший Фотинів син, посвя­тився на виключну службу Господеві, йому було 22 ро­ки. Незабаром дядько Пла­тон злучився з ними і став їхнім ігуменом. Коли Теодор засвоїв собі потрібне бого­словське знання, дядько ви­слав його до Царгороду, де його висвятили на священи­ка. В тому часі о. Теодор зробив великий поступ у християнській досконалості й науці.
Пізнавши цінні прикмети свого сестрінка, св. Платон зрікся незабаром настоятельства й, за згодою черців, передав його 794 року Теодорові.
Коли тодішній молодий цісар Константин VI увійшов у незаконний зв’язок з близькою родичкою Платона й Тео­дора, вони обидва рішуче спротивилися цій грішній цісар­ській поведінці. Намагання цісаря, щоб грішми й дарунками з’єднати собі Теодора, були зовсім безуспішні. Коли цісар приїхав до купелевого місця близько Теодорового манастиря, св. ігумен навіть не вийшов привітати цісаря. Це так розлю­тило Константина, що він вернувся до Царгороду і негайно вислав своїх старшин, щоб відвели Теодора й інших вірних йому черців до Солуня на заслання. З цього заслання вер­нувся Теодор по кількох місяцях, як царева мати Ірина ві­дібрала в сина державну владу.
У 799 році Теодор покинув зі своїми черцями давній манастир, що був загрожений нападами арабів, і прибув до Царгороду. Тут він перейняв т. зв. манастир Студіон, що його збудував був 463 року римський консул Іван Студій. Завдяки Теодоровій святості й розумному духовному про­водові, число черців зросло в Студіоні до тисячки. Для своїх черців написав він тут новий устав, що докладно впо­рядковував усе їх життя. Крім чернечого уставу, писав Теодор також проповіді поучення про почитання. св. ікон, церковні пісні і розправи про чернече життя, які, в порівнянні з розправами багатьох інших східніх аскетів, визначалися духом поміркованости. Пустельникові він говорив: “Не плекай самолюбну суворість, їж хліб, принагідно, пий вино, носи черевики, передусім узимі, та вживай м’яса коли його потребуєш.” Осталося по нім також поверх 500 листів. По вісьмох літах спокійної праці в Студіоні настали для Теодора знову прикрі дні. Насамперед казав новий цісар Никифор ув’язнити його й інших черців за те, що проти­вилися його призначенню царгородським патріярхом Ники­фора, який був світською людиною. У в’язниці сидів Теодор 24 днів. Згодом, коли Теодор не хотів признати важним по­дружжям незаконний зв’язок цісаря з Теодотою ні не хотів оправдати священика Йосифа, який відважився поблагосло­нити цей зв’язок, казав цісар відвести Теодора на заслання на острів коло Византії й замкнути в в’язниці. Разом з Тео­дором був теж ув’язнений його брат Йосиф, пізніший архиєпископ Солуня, і дядько Платон. З заслання написав Теодор листа до Папи Лева ІІІ і повідомляв його, що діється в Царгороді. Папа прислав Теодорові відповідь, що нею похвалив його второпність і постійність у прикрих досвідчуваннях.
Тим часом Теодорові противники поширили в Римі наклеп на нього, що він єретик тa що він тому робить заколот, бо його не вибрали на патріярха; одночасно його черців по­розганяли по різних манастирях, при чім цісарські урядовці робили їм різні прикрощі. Теодор і інші його родичі про­сиділи в в’язниці майже два роки, аж до смерти цісаря Никифора 811 року.
По повороті з в’язниці Теодор поєднався з новим патріярхом Никифором, і тоді вони вже разом виступили про­ти нового цісаря Лева Вірменина, що заборонив почитати св. образи. Теодор явно й відважно заявив, що цісар не має права мішатися до церковних справ, а коли цісар про­гнав патріярха Никифора з краю, Теодор приказав усім своїм ченцям вийти в Квітневу неділю зі св. образами в ру­ках та влаштувати великий похід вулицями Царгороду. Під час походу черці співали: “Пречистому Твоєму образу по­кланяємся, Благий… ” З того дня почали всі вважати Тео­дора провідником католиків. Коли він дальше відважно за­
охочував духовенство й нарід, щоб усі почитали св. ікони, казав цісар знову прогнати його з Царгороду на заслання. Теодор цим не знеохотився. З заслання він дальше своїми бадьорими листами піддержував духа католиків, які осталися без провідника. Коли його листи попали до рук державних урядовців і вони передали їх цісареві, він приказав відвести Теодора в далеку місцевину, а в’язничному сторожеві Ми­киті приказав його бичувати. Коли Теодор почув, що сто­рож має його бичувати, негайно скинув одежу і наставив постами зморене тіло під удари бича. Теодорова готовість піддатися охоче зневажливому й болісному бичуванню так зворушили Микиту, що він не відважився підняти руку на Божого слугу. Щоб однак царські люди, які стояли під в’яз­ницею, могли бути переконані, що Микита бичував Теодора, він кинув на ліжко овечу шнуру і сильно кілька разів ударив по ній, так щоб вони почули ці удари; опісля проколов собі рамя, кров’ю помазав бича і показав людям під в’язницею. Теодор остався в в’язниці і далі писав листи до всіх патрі­ярхів і Папи св. Пасхаліса І. йому він писав: “Слухай, Богом настановлений пастирю Христового стада. Ти одержав ключі небесного царства; Ти скеля, що на ній збудована Христова церква; Ти Петро, бо Ти займаєш його столицю. Прийди нам на поміч.” Коли Папа вислав до Царгороду делегатів, Теодор написав за це Папі листа з подякою, що в ньому він сказав: “Ти є з самого початку чистим джерелом правдивої віри. Ти певна пристань вселенської Церкви, її захорона
перед єретицькими бурями й Богом вибране місто захисту.”
Три наступні роки Теодор разом з вірним черцем Ми­колою багато натерпілися в в’язниці взимі від холоду, спеки, спраги й голоду, бо в тому часі їм кидали через віконце тільки щодругий день малий буханець хліба. Вони були б може померли з голоду, якщо б один королів­ський урядовець, який принагідно переїжджав коло в’язниці довідався про жалюгідне положення невинних в’язнів, не був приказав подавати їм кращу їду.
Коли цісареві Левові попав до рук новий таємний Тео­дорів лист, що ним він заохочував вірних, щоб рішуче про­тиставилися негідній іконоборчій єресі, він приказав пре­фектові Сходу, щоб покарав автора листа. Немилосердний префект казав жорстоко бичувати черця Миколу, що напи­сав листа, а опісля завдати ще сто ударів і самому Теодо­рові. Від цього побиття Теодор довгий час не міг ні спо­чивати ні їсти і був би загинув, якби вірний Микола не був закроплював його каплями юшки. Коли Теодор прийшов трохи до себе, тоді Микола почав помалу лікувати його ра­ни, при чім мусів нераз відрізувати шматки його завмерлого тіла. Після бичування Теодор три місяці терпів жахливі болі. Згодом прибув до в’язниці цісарський старшина, який
3абрав його й Миколу до Смирни. Вдень вони мусіли відбу­вати дорогу пішки, а наніч їх заковували в кайдани. В Смир­ні перебув Теодор під суворим догдядом іконоборчого архи­єпископа.
У 820 році вбили цісаря Лева Вірменина. Його наступ­ник Михайдо дозволив усім вигнанцям вернутися до рідного краю. Теодор написав цісареві листа з подякою за привер­нення волі, а одночасно закликав його, щоб був у єдності з Римом та дозволив почитати без перешкоди св. образи. Цісар на це не пристав і навіть не дозволив Теодорові пе­рейняти управу Студіону. Тоді він покинув Царгород і ви­брався в відвідини до інших манстирів у Малій Азії, щоби заохотити черців до постійности в католицькій вірі. Він го­ворив їм: “Зима минула, але весна ще не прийшла. Огонь уже погас, аде дим іще остався.” Моральна повага Теодора
була в тому часі така велика, що його самого й його чер­ців Студитів уважали за представників чистої католицької віри.
По повороті з заслання Теодор прожив іще шість років. Своє багатотрудне життя закінчив 826 року на острові св. Трифона близько Царгоррду. Перед смертю прийняв св. Тай­ни, попрощався зі своїми черцями та сказав їм, щоб поза­свічували свічки й заспівали похоронну пісню: “Блаженні непорочні”.” Коли дійшли до слів: “Во віки не забуду оправ­даній Твоїх, яко в них оживил мя єси”. він, проспівавши ці слова, віддав спокійно Богу свою праведну душу. Вісім­надцять літ після смерти св. Теодора патріярх св. Методій казав перенести його св. мощі до Царгороду та зложити разом з мощами його брата, св. Йосифа Солунського, побіч
мощів дядька св. Платона в студитському манастирі. Так на християнськім Сході, як і Заході, стали почитати св. Тео­дора Студита як чернечого законодавця та оборонця пер­шости Апостольського Престолу в Римі й почитання св. сбразів.
В Україну привіз цей студитський устав 1072 року грець­кий чернець Михайло і передав його св. Теодосієві Печер­ському. Св. Теодосій пристосував студитський устав до умовин чернечого життя в Печерській Лаврі, додавши до нього деякі свої правила. Цей устав під назвою “Устав св. Теодо­сія” поширився по всіх давніх українських манастирях. За наших часів відновив студитський устав в українськім народі бл. п. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький (1901 р.).