Велика є наша земля. А на цій землі ба­гато народів. А серед цих народів мільйони людей проказують кожного дня ріжними мовами слова святого поздоровлення: “Ра­дуйся, обрадованная!”
Ми знаємо, що цим поздоровленням по­божні християни з сердечною любов’ю величають Пресв. Ді­ву й Богородицю Ма­рію. Вони вірять, що Пресв. Богородиця, то Непорочна Дівиця, Мати Божого Сина й нашого Спасителя, Ісуса Христа; що Во­на з душею й тілом була взята до неба, де біля Свого Сина царює як небесна Цариця, Владарка Божої ласки й Заступниця всіх християн; во­ни люблять її в Бозі більше, ніж усіх ангелів і людей, тому з цієї любови, а воднораз і в надії на її небесну поміч у всіх потребах, підносять кожного дня свого духа до цієї небесної Матері, Цариці й Заступниці та вітають її тим святим поздоровленням, що ним перший раз привітав і звеличав її архангел Гавриїл у часі св. благовіщення.
Між звеличниками Пресв. Діви Марії є мільйони й нашого українського народу. З того часу, як за щасливим почином св. княгині Ольги й св. князя Володимира, наш русько-укра­їнський нарід став навколішки перед Ісусом Христом, по всій нашій українській землі гомонить пісня слави й любови та­кож і на честь Христової Матері Марії. Величаючи її, наш нарід одночасно благає в Неї опіки й помочі в ріжних хви­линах і потребах цього земного життя.
І добре робить наш нарід, що так загально, безперервно й сердечно почитає Пресв. Богородицю Марію, бо це зробив насамперед сам Бог. Ще людей не було на світі, ще й світу не було, а вже предвічний Бог думав про Пресв. Діву Марію, щоб вибрати її на Матір Спасителя, створити її чистою без первородного гріха, обдарувати ЇЇ надзвичнйними ласка­ми та вивищити понад усіх людей і ангелів, щоб Вона була перша по Бозі. А що Бог від віків постановив, те в своєму часі сповнилося. Коли ж Бог так прославив Марію, чи не повинні й люди йти за Божим почином і прикладом? Коли Пресв. Богородиця є для Бога наймилішою Дочкою, для Бо­жого Сина найдорожчою Матірю, а для Святого Духа най­кращою Святинею, чи ж не повинні й люди мати Пресв. Діву Марію за свою небесну Матір і Царицю та прославляти її щирим серцем, як першу по Бозі?
На таку прославу й любов Пресв. Діва Марія й Сама славно заслужила Собі. Марія гідна найвищої прослави в Бозі, бо Вона найсвятіша з усіх людей і всіх ангелів. Вона не тільки не мала первородного гріха, але й іншого ніякого ніколи не зробила ні ділом, ні словом, ні навіть однією дум­кою. Життя Марії, то сама святість, їїюбов до Бога і до всіх людей. Коли ж Марія найсвятіша з усіх людей і достой­ніша навіть від небесних Херувимів і Серафимів, то чи не повинні ми цю найдостойнішу Особу любити й прославляти найкращою прославою по Бозі?
Але Марія не тільки пресвята, і тому гідна найбільшої по Бозі любови й прослави: Вона одночасно й найбільш анаша по Бозі Добродійка. З великої любови до нас, Вона погодилася стати Матірю Божого Сина та породила нам Спасителя наших душ, щоб за його ласкою й поміччю ми могли бути вічно щасливі. Ніхто інший, по Ісусі, не при­служився стільки нашим душам, що Пресв. Богородиця Ма­рія, тому годиться, щоб ми найбільшу по Бозі свою Добро­чинницю любили й величали кожного дня, якнайкраще змо­жемо. При цім треба нам пам’ятати ще й те, що коли Пресв.Діва Марія зродила нам Христа, а опісля відвела його на Голгофту, щоб Він там віддав своє життя для спасіння на­ших душ, то з цим Вона не покінчила Свою доброчинну ро­боту для нас. Вона й досі молиться за нас, виєднує в Свого Сина Ісуса потрібні нам ласки та захоронює від лиха, у це вірить український нарід, що цілі сторіччя молиться й співає: “Ти за всіх модишся, Предобра… Ти грішників з тяжкої муки через Свої спасаєш руки, не дай пропасти!”
Сьогоднішнє свято Покрова Пресв. Богородиці є якраз слав­ним засвідченням цієї безперервної доброчинности. Саме на те установила св. Церква те свято, щоб раз-у-раз пригаду­вати нам і виявляти її небесну поміч для нас.
Було це в місті Царгороді, 903 року. На цісарську столицю напало вороже військо. Знайшовшись у безвихідному положенні, Греки в сердечному благанні звернулися за поря­тунком до Пресв. Богородиці. Божа Мати вислухала гаря­чих молитов затривоженого народу і видимим способом об’явила над ним свою опіку. У Влахернській церкві, що стояла в дільниці Влахерна над Чорним морем, з’явилася Бо­жа Мати під час Литії в оточенні св. ангелів, пророків і апо­столів та серед молитви розпростерла над благаючим її по­мочі народом свій рантух-шаль, на знак, що бере нарід під свою опіку і захоронить його від нещастя. Побачили ту чудесну з’яву св. Андрій Юродивий і його учень св. Епіфаній, які молилися за захорону міста від ворожого нападу. Коли Божі слуги розповіли все присутнім у церкві людям, вони з надією на опіку Божої Матері розійшлися повні радости додому. Незабаром після тієї з’яви грецьке військо пере­могло і прогнало наїзників. На пам’ятку цієї події царгородський патріярх установив свято Покрова Пресв. Богоро­диці Марії, що його й ми перейняли від Греків і досі свят­куємо дня 1 жовтня, тобто в день з’яви Божої Матері.
Русь-Україна мала нераз у Пресв. Богородиці ласкаву Заступницю, про що досі переховалися ріжні оповідання. Одне з них зв’язане з обороною міста Теребовлі. Діялося це 1672 року. На наше українське місто Теребовлю, де був сильний мурований замок, напали Турки і хотіли здобути його. Koли ж наші вояки відбили всі ворожі наступи, тоді Турки підклали під мури міста міни, щоб висадити їх у повітря, здобути місто та промостити собі шлях у глиб краю. Поба­чивши себе в великій небезпеці, позбігалися мешканці Теребовлі до замкової церкви ї там цілу ніч провели перед чудо­творною іконою Божої Матері на молитві, благаючи захо­рони в’ід смерти й неволі. Божа Мати вислухала сердечного прохання нашого народу, бо коли вранці вибухли міни, то не розвалили мури міста, але звернулися на Турків. Цим счинили між ними такий переполох, що вони негайно від­
ступили від облоги Теребовлі. Коли про це чудо довідався наш львівський єпископ Шумлянський, то переніс чудотворний образ Божої Матері з Теребовлі до Львова і вмістив його на вівтарі в катедраль­нім храмі св. Юрія. В день свята Покрова Пресв. Богородиці відбувався згодом у церкві св. Юрія відпуст, і тисячі нашого народу спішили перед чудотворний образ Пресв. Діви Ма­рії, щоб віддати їй честь, скласти подяку за одержані ласки та попросити собі опіки в Божої Матері на майбутнє.
На українській землі було колись поверх 150 таких місцевин, де були чудотворні ікони Божої Матері, як напри­клад Почаїв, Гошів, Зарваниця, Кальварія, Крехів, Самбір. Туди раз-у-раз спішив наш нарід з любов’ю й молитвою до Пресв. Богородиці, щоб поклонитися їй, або випросити собі яку ласку. І Божа Мати рятувала своїх дітей, як наймило­сердніша Доброчинниця, Мати й Заступниця перед Богом. І нас, Українців, і всіх своїх дітей із усіх націй. Люрд, Фа­тіма й інші подібні місцевини є славним цього засвідченням.
І ми робім так завжди, як Бог і люди. Коли Бог так дуже полюбив і прославив Пресв. Діву Марію, то й ми ве­селім серце цієї Непорочної Діви своєю сердечною любов’ю й прославою. А коли люди щиро почитають Пресв. Богоро­дицю та й раз-у-раз просять у Неї всякої помочі й опіки, то й ми звертаймось до Неї в своїх власних, родинних і на­ціональних, загальноцерковних і вселюдських потребах та кожного дня молитвою на вервиці, чи іншою довільною, благаймо в небесної Матері навіть найбільшої ласки для до­часного й вічного щастя. Молімся разом зі св. Єфремом: “Покрове і моя сило, поглянь на мою віру й одушев­лену любов і, як Та, що бере участь у смутку і є могутня, прийми мою вбогу душу Своїм посередництвом і заступ­ництвом та зроби її гідною бути по правиці в єдинородного Твого Сина та знайти спокій із його вибраними й святими. Крім Тебе, нема в мене помічника й оборони. На Тебе по­кладаю всю свою надію й Тобою величаюся; через мно­жество моїх гріхів і беззаконня не відверни Свого лиця від мене, Свого негідного слуги. В Тебе є добра воля і могу­чість, як у Тієї, що невисказано породила Одного з Трійці; є в Тебе чим пересвідчити і чим змилосердити. Є руки, що на них Ти невимовно носила його; є груди, що ними Ти го­дувала його; пригадай Собі пелени й усе виховання від дитячих літ. До того, що від Тебе, додай іще те, що від Нього: хрест, кров і рани, що ними ми спасені й прослав­лені. Не позбавляй мене Свого заступництва, але завжди помагай, опікуйся мною і не оставляй мене. Ти маєш Своїм довжником Того, що сказав: Шануй свого батька і свою матір (Мат. 19:19); і Він, що хотів бути зарахований до слуг, тимбільше заховає Свою заповідь і зробить те, що подобається Тій, що послужила йому народженням у ділі спасіння. Тому Він радіє Твоїми заступництвами, вважає Твою славу Своєю власною і через затягнений довг сповняє Твої прохання. Тільки Ти не погорди мною негідним і не­відповідність моїх діл нехай не перерве Твоє безмежне ми­лосердя, – Богородице, сердечно бажане для мене ім’я.”
Молімся отже і співаймо до останнього дня свого жит­тя: Радуйся, радосте наша, покрий нас от всякаго зла чест­ним Твоїм омофором!