Одним з тих щасливих учнів св. Предтечі був св. Йоан Богослов, син рибалки Заведея і Саломії, доньки Клеопи, який був братом св.Йосифа. Зустріч з Ісусом так вразила його, що він уже того першого дня був гото­вий стати його учнем. Так незабаром і сталося. Одного дня Ісус побачив “Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і покликав їх. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли за ним” (Мт 4:21-22). З того часу Йоан постійно перебуватиме з Ісусом Христом як його учень а опісля – як один з 12 апостолів.
Христос назвав Йоана і його брата Якова “Воанергес”, тобто “Сини грому”. Це, мабуть, тому, що вони обидва в своїй, тоді ще непоміркованій ревності, хотіли, щоб спав вогонь з неба і спалив тих самарян, що не хотіли прийняти Христа переночувати. Ісус тоді картав їх за це, бо така помста була противна духові Спасителя. Іншим разом Йоан з братом Яковом просили собі перших місць в Христовому царстві. Св євангеліст Марко оповідає, що одного дня несподівано приступили до Ісуса Йоан і Яків, сини Заведеєві, кажучи: “Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо”. Він же їм відповів: “Що хочете, щоб я зробив вам?” Вони ж сказали йому: “Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі”. Але Ісус сказав їм: “Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищуся?” А вони відповіли йому: “Можемо”. Ісус сказав їм: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, якимя хрищуся, будете христитися. Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, не моя річ вам дати, а кому приготовано”. Почули про це десятеро, тож обурилися на Якова та Йоана. Тоді Ісус покликав їх і сказав їм: “Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, панують над ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами; але хто схоче стати великим, хай буде вам слугою; і хто з-поміж вас хоче бути перши’м, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити і віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мр 10:35-45).
Такі помилки робив апостол Йоан спочатку, доки ще повністю не пройнявся Христовим духом; згодом він став живим прикладом і найкращим учителем досконалої любові до Бога й ближніх.
Між апостолами Йоан мав особливе місце: він був наймо­лодшим і найулюбленішим учнем Христа. У всіх своїх надзвичайних справах Ісус кликав з собою Йоана, Петра і Якова. Під час воскресіння дочки Яіра чи преображення на горі Йоан був біля свого дорогого Спасителя. Він готував Тайну Вечерю, а під час неї, схилившись Ісусові на груди, питав Господа, хто зрадив Його. Він був біля Ісуса тоді, коли Божий Син обливався в Оливному саду кривавим потом, а також на суді в домі Каяфи. Коли Ісус Христос умирав на хресті, Йоан, єдиний з апостолів, стояв поруч з Божою Матір’ю на Голгофті і одержав від Спасителя почесне завдан­ня опікуватися нею: “Ісус же, побачивши матір і учня, якого любив, сказав своїй матері: “Жінко, це твій син”. Потім сказав учневі: “Це твоя мати”. І від тієї хвилини учень взяв її до себе” (Йо 19:26-27). 3 того часу всі ми є дітьми Пресвя­тої Богородиці, а апостол Йоан між нами перший, для кого Марія стала наче рідною матір’ю; він аж до її смерті любив і поважав її, захоплено писав про неї в своєму Євангелії та особисто послуговував їй у щоденному житті.
По Христовому воскресінні він перший з апостолів прибіг до Христового гробу. Коли Марія Магдалина сповістила апостолів, що в гробі нема Христового тіла, Йоан з Петром пішли до гробниці. “Бігли вони обидва разом; але той інший учень (Йоан) біг швидше від Петра і прибув до гробниці першим. І нахилившись, бачить – лежить полотнище, однак не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро, ввійшов до гробниці. Тоді ввійшов і той інший учень, який першим прийшов до гробниці, – побачив і увірував … ” (Йо 20:4-8).Через кілька днів після воскресіння Христос явився своїм апостолам. “Коли вже настав ранок, стояв Ісус над берегом; та не знали учні, що то – Ісус. І сказав їм Ісус: “Діти, чи маєте що з’їсти?” Відповіли йому: “Ні” … І сказав той учень, що його любив Ісус, Петрові: “Це Господь” (Йо 21: 4-5, 7). Йоан першим з апостолів впізнав свого найдорожчого Спасителя.
Після обіду Ісус Христос розмовляв зі св. Петром і передав йому главенство в своїй Церкві на землі: “Паси мої ягнята, паси мої вівці”. “Обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус (Йоана) … Тож, побачивши його, Петро сказав Ісусові: “Господи, а цей що?” Сказав йому Ісус: “Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!”. Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: “Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?” Це той учень, який оте свідчить і який оте написав … ” (Йо 21:20-24).
У Діяннях Апостолів згадано, що по вознесінні Ісуса Христа св. Йоан з Петром оздоровили кривого чоловіка, призвавши Христове ім’я (Ді 3). Тоді за проповідування Христової віри юдейська старшина ув’язнила їх і заборонила їм говорити про Спасителя. Але обидва апостоли сміливо відповіли: “Чи справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть. Не можемо ми не говорити про те, що самі бачили й чули.” (Ді 4:19-20).
Після мученицької смерті св. Степана апостоли послали св. Йоана й Петра в Самарію підтримати в Христовій вірі тих самарян, яких св. диякон Пилип навернув до Христа. Вони “прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святоrо, бо він ще ні на кого з них не зійшов, а тільки охрищені були в ім’я Господа Ісуса. Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді 8:15-17). Згодом,
приблизно у 51 році, апостол Йоан був на Синоді апостолів у Єрусалимі, зустрівся з апостолом Павлом і разом з Петром та Яковом схвалив його працю між поганами.
Крім тих вісток, які про апостола Йоана подає Святе Письмо, до нас дійшли про нього і усні передання, з яких ми довідуємося, що незабаром після апостольського Синоду Йоан залишив Палестину і провів останні роки свого життя в Малій Азії, у місті Ефесі, де працював зі св. Тимотеєм. У той час померла Божа Мати, і він був при її смерті в Єрусалимі, а, може, в Ефесі. За імператора Дометіана (95 р.) його ув’язнили і привели до Рима; там хотіли замучити його в котлі з гарячою олією, але Бог чудесним способом зберіг його від смерті. Після цього імператор прогнав його на заслання (острів Патмос на Егейському морі), де він мав Божі об’явлення, які описав в Апокаліпсисі. Після смерті Дометі­ана Йоан вернувся до Ефеса, де на прохання довколишніх єпископів управляв Ефеською Церквою замість замученого св. Тимотея. Мав він тоді вже дев’ ятдесят літ, але ще виїжджав з Ефеса до інших місцевостей для проповідування
Христової віри. Вернувшись з заслання, апостол Йоан написав св. Євангеліє для того, щоб ми, як він сам зазначив, “вірили, що Ісус є Христос, Божий Син, та щоб, віруючи в Нього, ми могли мати вічне життя”. Св. Євангеліє написане Йоаном дуже урочисто й цілком відмінно від інших св. Євангелій. Особливою ознакою-символом цього св. євангеліста став орел.
Св. Йоан написав ще три короткі Послання, які, як і його св. Євангеліє, навіяні духом св. любові.
Перед приходом апостола Йоана до Ефеса, там постали єресі ебіонітів і гностиків, що не вірили в Божество Ісуса Христа, вважаючи Його звичайною людиною. Св. Епіфаній був тієї думки, що св. Йоан прибув до Ефеса, щоб виступити проти тих шкідливих св. вірі й спасінню душ єресей. Полі­карп, Йоанів учень, оповідав: коли одного разу св. Йоан прийшов до купальні і почув, що там уже є провідник єрети­ків-гностиків Керинт, то відразу пішов звідти, кажучи до своїх учнів, які були з ним: “Мої братти, тікаймо звідси, щоб купальня, в якій є Керинт, ворог правди, не впала нам на голови”. Так не любив св. апостол фальшивої науки!
Св. Климент Олександрійський пише, що в одному місті побачив якось св. Йоан між вірними пристойного юнака і так сподобав собі його, що сказав до нововисвяченого єпископа: “Перед Ісусом Христом і цією громадою я передаю тобі цього юнака в опіку”. Єпископ узяв юнака до свого дому, утримував його, виховував та готував до св. Хрищення й Миропомазання. Але згодом хлопець потрапив у лихе товариство і так зіпсувався, що став розбійником. По якомусь часі св. Йоан знову прибув до міста і сказав єпископові:
– Віддай мені заставу, яку Ісус Христос і я передали тобі в присутності твоїх вірних.
Здивований єпископ думав, що св. Йоан має на думці якісь гроші. Коли ж св. апостол пояснив йому, що має на увазі юнака, єпископ відповів:
– На жаль, він помер.
– Від якої хвороби? – спитав св. Йоан.
– Юнак помер для Бога і став розбійником. – єпископ відповів
Тоді св. Йоан наказав дати йому коня й провідника, відразу вибравшись у гори, де ховався молодий ватажок зі своїми бандитами. Коли розбійники зловили св. Йоана, він сказав їм:
– Заведіть мене до старшого.
Побачивши св. Йоана, ватажок почав тікати. Але св. апостол крикнув йому навздогін:
– Дитино, чого ти тікаєш від мене, свого батька, безборонної й старої людини? Настала пора для каяття. Я відповідатиму за тебе перед Христом. Мене послав Ісус. Я готовий віддати за тебе своє життя.
Почувши такі слова, ватажок зупинився, потім відкинув від себе зброю і залився гіркими сльозами. Св. Йоан залишив гору аж тоді, коли поєднав юнака зі св. Церквою.
Св. Йоан Богослов – єдиний з 12 апостолів помер природною смертю, на третьому році правління імператора Траяна і на сотому році по народженні Христа. Св. Епіфаній вважає, що св. апостол мав тоді приблизно 94 роки.
Св. Єронім оповідає: коли Йоан постарівся і так ослаб, що не міг проповідувати, то наказав своїм учням нести себе на збори вірних, де він кожного разу повторював їм тільки оці слова: “Мої діточки, любіть один одного”. А як вони спитали його, чому він завжди повторює ті самі слова, він відповідав: “Бо це слово Господнє, і якщо ви виконаєте його, то цього буде досить”.
Щасливі ті люди, що належать до Христової Церкви, бо в ній – справжня наука і справжня любов.