У Малій Азії, в місті Коллосах, жив у першому сторіччі по Христі передовий і заможний поганин, на ім’я Филимон. Згодом він познайомився зі св. апостолом Павлом і, мабуть, під його впливом прийняв Христову віру з жінкою Апією й усім своїм домом. Филимонів дім став незабаром взором християнської побожности і, як виглядає, також місцем схо­дин колоських християн. Пізнати це із листа св. Павла до Филимона, що в ньому він пише: “Дякую моєму Богові пам’ятаючи завжди про тебе в своїх молитвах, бо чую про твою любов і віру, що її маєш до Господа Ісуса і всіх свя­тих. .. Я мав велику радість і втіху в твоїй любові, що серця святих (християн) через тебе, брате, скріпилися.” (Фил. 4).
У тому часі мав Филимон невільника-поганина, що нази­вався Онисим. Несподівано Онисим обікрав Филимона і, зі страху перед карою, втік аж до Риму. Тут, на своє велике щастя, він зайшов одного разу до св. Павла, що був тоді цісарським в’язнем. Св. апостол так ласкаво прийняв Они­сима, що він, зворушений цією ласкавістю й порушений Бо­жою ласкою, не тільки щиро признався до провини, але й прийняв Христову віру. Онисим був здібним юнаком, тому, після навернення, св. Павло хотів оставити його при собі, як помічника. Одначе тому, що, згідно з тодішнім правом, невільник належав до свого пана, св. Павло відіслав Ониси­ма назад до Филимона. Одночасно передав йому через Они­сима листа з проханням, щоб Филимон простив Онисимові його провину та прийняв його як улюбленого в Христі бра­та. Християнське передання переказало нам вістку, що Филимон справді простив Онисимові провину, а крім цього обдарував його волею та зробив його своїм побратимом у проповідуванні Христової віри.
У своєму посланні до Филимона згадує св. Павло також Апію, що її називає “удюбленою сестрою”, і Архипа, “на­шого товариша,” тобто колоського єпископа.
Про дальшу долю Филимона не маємо певної вістки. Тільки побожні оповідання подають, що він був згодом єпископом Колосів або Гази та що за цісаря Нерона він з Апією згинув у Колосах мученицькою смертю за Христову віру.