Св. патріярх Павло походив з македонського міста Солуня. Він був довгий час писарем царгородського патріярха Олександра, який згодом висвятив його на диякона. Коли св. Олександер умирав, то висказав своє бажання, щоб ди­якона Павла вибрали на його наступника. Незабаром він був справді вибраний на патріярха і висвячений на єпископа кількома католицькими єпископами, які в тому часі були в Царгороді. Цьому виборові сильно спротивилися єретики аріяни, які почали поширювати між народом злобні наклепи про при­ватне життя патріярха, атакож робити закид, що його вибір на патріярха був неважний. Тодішній цісар Констанцій, який піддержував єретиків, був незадоводений, що па­тріярха вибрали в часі його неприявности. За намовою аріян, він казав скликати си­нод аріянських єпископів, які відсудили Павла від патріяршого престолу і засуди­ли на прогнання з краю. Па­тріярший престіл зайняв арі­янський єпископ Євсевій з Нікомидії. Коли Павло довідався про постанови аріянського сино­ду, то виїхав з Царгороду на захід, де став гостем ці­саря Констанса, Констанціє­вого брата, що був прихильний католицькій справі. Зго­дом прибув патріярх Павло до Риму, де стрінувся зі св. Атанасієм Олександрійським, який через аріян мусів також скитатися на засданні. Коли тодішній Папа Юрій довідався про кривду патріярха Павла й Атанасія, то скликав 341 року синод, що оправдав обох Патріярхів і наказав схід­нім єпископам привернути обом патріярші престоли. Павло зараз вернувся до Царгороду, аде патріярший престіл від­зискав аж по смерти аріянина Євсевія. Нарід з радістю прий­няв свого законного й святого владику. Однак і тоді не міг Павло спокійно вести свою пастирську працю, бо через во­рохобню аріян і нехіть цісаря мусів іще двічі покидати свій патріярший престіл та йти на гірку скитальщину. Останнім разом його завезли в кайданах до Месопотамії, опісля до Сирії, а вкінці до Вірменії. Тут його шість діб держали без поживи, а опісля напали на нього аріяни і задушили його єпископським омофором. Сталося це приблизно 351 р.