Дорогоцінну пам’ ятку залишив людям Ісус Христос у Велику П’ятницю: св. хрест, на якому перетерпів велику муку і віддав своє життя за спасіння людського роду. Освятив Божий Син цього св. хреста дотиком свого пречистого тіла, несучи його на Голгофту й проливши на ньому свою пречисту кров.
Та ніхто не думав у ті далекі часи про те, щоб після похорону Ісуса Христа перенести хрест в таке місце, де можна було б дбайливо зберігати його та з любові й вдячності до Ісуса Христа поклонятися йому. У Велику П’ятницю було не до того.
Згідно з тодішнім юдейським звичаєм, хрести забрали з Голгофти і закопали поблизу Христової гробниці. Пізніше, як про це пишуть св. Іван Золотоустий, св. Амбросій, історики Руфін, Сократ, Созомен, Теодорет та інші стародавні мислителі, коли настали часи переслідування християн, погани з ненависті до християн навезли на гору Голгофту землі, засипали нею гробницю Спасителя, зверху завалили камінням ту предорогу християнську пам’ятку. Крім цього, римський імператор Адріан, що на місці зруйнованого Титом
Єрусалима збудував нове місто Елію Капітоліну, поставив над гробницею Ісуса Христа поганський храм богині Венери, мабуть для того, щоб християни перестали приходити на те пам’ятне для них місце.
Близько 300 літ ніхто не бачив Господнього хреста. Люди вже забули, де він був закопаний. Аж 325 року прибула до Єрусалима майже 80-літня мати імператора Константина Великого, св. Олена, і на бажання сина, що під знаком св. хреста переміг на війні своїх
противників, а, скоріше, з власної побожності й апостольської ревності, вирішила повернути християнську славу Єруса­лимові, в якому Христос відкупив світ. Деякі церковні мужі згадують, що тоді св. цариця гаряче бажала віднайти той св. хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Ні з християн, ні з юдеїв ніхто не міг певно сказати, де треба шукати його. Тоді св. Олена наказала зруйнувати поганську святиню на Голгофті, розбити статую Венери, а опісля розкопати землю. На превелику радість св. цариці, єпископа Макарія й усіх християн, знайшли три хрести, цвяхи й табличку з написом грецькою, латинською та юдейською мовами: “Ісус Назаря­нин, цар юдейський”. Деякі письменники зазначають, що табличка була відірвана від хреста, тому неможливо було дізнатись, котрий саме з трьох хрестів той, на якому вмер Ісус Христос. Тоді св. Макарієві, єпископові Єрусалима, спало на думку попросити в Бога чуда. Занесли хрести до однієї вмираючої жінки, щоб вона по черзі торкалася їх, після діткнення третього жінка стала здоровою. Тоді всі дізнались, що третій хрест був Христовий. Св. Олена в радості припала до підніжжя св. хреста і віддала честь Тому, що на тому хресті був розп’ятий для нашого спасіння. Віддали поклін Господньому хрестові св. Макарій, священики, вельможі й народ. Коли ж через великий натовп людей неможливо було кожному наблизитися до св. хреста й поцілувати його, то св. Макарій вийшов з хрестом на підвищене місце і показав його народові. Зворушені люди стали на коліна та почали вголос молитися: “Господи, помилуй!” Це було те славне перше воздвиження, тобто піднесення Господнього хреста, пам’ять про яке святкуємо в нашому обряді у велике свято
Воздвиження. Олена наказала збудувати над гробницею Ісуса Христа величну церкву Господнього Воскресіння. В тій церкві була
капличка, де якийсь час переховували ту велику пам’ ятку в дорогоцінній скрині. Св. Олена переслала поперечну частину св. хреста синові Константинові, частину відправила до Рима церкві Святого Хреста Єрусалимського, яку вона сама наказала збудувати, а довге рам’ я відіслала в срібній скрині св. Макарієві Єрусалимському, щоб зберігав її для наступних поколінь.
Українська нація відзначає свято Воздвиження дуже побожно й того дня зберігає піст. У церкві відправляють урочисту богослужбу з особливим обрядом поклону св. Хрестові: Крім цього, наш народ має звичай ставити хрести при дорогах, по полях, на гробах, вішати на стінах хати, носити на шиї, робити знак св. хреста на собі. Хто це робить з вірою й любов’ю, – наче поновлює кожний раз воздвиження Господнього хреста. Але найщасливіші ті люди, що наслідують приклад св. апостола Павла, який сказав: “Мене ж, не доведи Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гл 6:14).