У Малій Азії жив під кінець ІІІ сторіччя молодий пастух Созонт. Був він убогим на дочасне добро, але багатим на християнські чесноти й щиру побожність.
Одного дня Созонт заснув під деревом; тоді явився йому Христос, наказав покинути луку і піти з Ним на смерть. Пробудившись, Созонт залишив свою череду і поспішив до найближчого міста Помпейополя, де саме тоді відзначали погани свято в честь свого божка. Там Созонт, певне, за Божим надхненням, увійшов просто до поганської святині, розбив золотого божка, а його золоту руку розтрощив на дрібні шматки, золото ж роздав убогим. Коли погани побачи­ли розбитого ідола, відразу ув’язнили кількох християн.
Довідавшись, що невинні люди терплять за його вчинок, Созонт пішов до судді і заявив, що це він розбив божка. Суддя обіцяв відпустити його на волю, якщо він поклониться розбитому божкові, але Созонт тільки засміявся з такої пропозиції – віддати Божу честь божкові, якого можна розбити палицею. Тоді в підошви його сандалів набили цвяхи, наказавши йому в тому взутті ходити навколо арени. Коли Созонт минав урядників, показав їм свої закривавлені ноги і сказав: “Я маю кращі, ніж ваші – червоні черевики”.
А староста йому не те: – Ти моторний юнак. Заграй на своїй сопілці, і я випущу тебе. Але Созонт не погодився, кажучи, що він колись грав для овець, а відтепер гратиме тільки для Бога. Тоді суддя наказав спалити його живцем.
Сталося це 304 року. Вночі
позбирали християни кості св. мученика і побожно поховали.