Найславнішим по св. Ігнатієві єпископом Антіохії був св. Вавила, що посів владичий престол по смерті 3евина 237 року. Правив він своєю архієпархією 13 літ за правління імператорів Гордіяна, Филипа й Декія.
Історик Євсевій розповідає, що імператор Филип, будучи префектом преторіянської гвардії, убив молодого царя Гордіяна, свого доброчинця, і став імператором. У навечір’ я великого свята він пішов з жінкою до церкви в Антіохії. Св. Вавила дорікнув імператору за його великий злочин і не дозволив увійти до церкви, доки не відбуде прилюдної покути. Филип покірно прийняв напоумлення св. Вавили і відбув покуту перед дверима церкви.
Наступником Филипа став Декій, який звів його зі світу. Декій однаково ненавидів як Филипа, так і християнську віру, на знищення якої видав 250 року жорстокий едикт. Св. Єронім згадує, що імператор Декій наказав ув’язнити св. Вавилу і кинути у в’язницю, а згодом убити його мечем. Перед смертю св. священомученик просив, щоб разом з його тілом поховали й ті кайдани, що їх він носив з любові до Христа.
Після смерті св. Вавили християни поставили церкву, в якій спочивали його св. мощі до 351 року, поки управителем тих сторін не став брат імператора Юліана Відступника, кесар Галл. Прибувши до Антіохії, збудував він церкву на честь св. Вавили недалеко від поганської святині Аполлона у передмісті Дафне, в якій поганам віщував сам диявол через ідола Аполлона. Коли до нової церкви перенесли мощі св. Вавили, злий дух утратив свою силу й замовк, як це засвідчують св. Іван 3олотоустий, Теодорет, Созомен та інші.В 362 році прибув до Антіохії імператор Юліан Відступник, приніс поганському божкові багато жертв, щоб довідатися, чому він замовк. Диявол відповів, що це через мертві кості, які лежать неподалік, він не може віщувати. Юліан здогадався, що під тими кістьми треба розуміти мощі св. Вавили, тому наказав християнам негайно перенести їх в інше, віддалене місце. Християни забрали св. мощі з церкви св. Вавили і перенесли урочистим походом до церкви в Антіохії, співаючи св. псалом: “Стидом хай укриються усі, що служать ідолам різьбленим, що хваляться пустими бовванами” (Пс 96: 7). Наступного вечора грім ударив у святиню Аполлона, перетворивши величні прикраси її та самого божка в купу попелу, тільки одні стіни залишилися, як сумна пам’ ятка диявольського безсилля. Намісник Юліан, вуйко імператора-відступника, негайно прибув до Дафне, де муками примушував жерців поганської святині зізнатися, чи святиня згоріла через їхню недбалість, чи через підпал християн. Але допитувані жерці, як і деякі селяни, свідчили, що вогонь упав з неба. Після того Юліан Відступник не наважився поставити нового божка, щоб якась кара не спала на його власну голову. Проте його серце розпирала лють на християн, і він надіявся помститися їм, передусім в Антіохії, як тільки вернеться з походу проти персів. Але Юліан з походу не вернувся – загинув у бою. Мури спаленої поганської святині стояли ще 20 літ, згодом їх розібрали. А християни ще більше укріпилися в св. вірі, бачачи чудесні Божі діла.