Св.Адріан був військовим старшиною й служив при імператорському дворі в Нікомідії (Мала Азія). Був одруженим з молодою Наталією, християнкою, але сам був поганином. Та одного дня, побачивши, як бичували й зневажали двадцять трьох християн, які зносили свої муки надзвичайно терпеливо й бадьоро, він, зворушений, приступив до того, хто записував імена ув’язнених християн і сказав: “Запиши й мене, бо я християнин”. Його арештували і відвели до тюрми. Наталія, почувши, що Адріан став християнином, негайно прибула до в’язниці, поцілувала його кайдани та сказала: “Щасливий ти, Адріане, бо знайшов багатство, якого не залишив тобі ні твій батько, ні мати, яке і самим багатіям знадобиться в той день, коли не потрібні вже будуть ні батько, ні мати, ні діти, ні приятелі, ні земне добро.” Потім просила його уважно слухати повчання своїх ув’язнених братів про єдиного Господа Ісуса
Христа.
Коли Адріан довідався, що вже надходить день його останньої жертви, підкупив в’язничного вартового, щоб той дозволив йому піти до­ дому попрощатися з жінкою. Наталія, повідомлена, що прийде Адріан, подумала, що його випустили з в’язниці, бо він відрікся Христової віри; замкнула двері й не хотіла пустити його досередини, тільки гірко дорікала йому за відступство. Коли ж чоловік пояснив їй, що ста­лося, вона відчинила двері, сердечно привітала його й пішла з ним до тюрми. Там вона провела цілий тиждень поблизу в’язнів. На суді від Адріана дома­галися принести жертву поганським божкам. Коли ж він рішуче відмовився, мучителі жахливо побили його бичами, а опісля знову заволокли до в’язниці. В той час багато жінок приходило до тюрми послуговувати засудженим. Коли про це довідався імператор, то заборонив їм відвідувати в’язнів. Тоді Наталія обрізала своє волосся, переодягнулася в чоловічу одежу, підкупила вартового й знову пробралася до тюрми. Побачивши Адріана, вона просила його в небі молитися за неї, щоб вона змогла безгрішно прожити й скоро перейти за ним у вічність. Ув’язненим християнам присудили поламати кості. Наталія вмовила катів взяти на муку першим Адріана, щоб він не дивився на тортури інших; опісля сама поклала йому руки й ноги на риштованні, клякнула біля нього й молилася. Після муки відрубали його руки й ноги, і Адріан помер. Наталія сховала одну відрубану руку під одежу. Коли тіла св. мучеників кинули в огонь, щоб спалити, раптовий сильний дощ загасив його. Нікомідійські християни позбирали рештки тіл св. мучеників і поховали в Агріполі, поблизу Візантії. Після смерті св. Адріана імператорський старшина почав залицятися до Наталії та вмовляти її вийти за нього заміж. ІЦоб позбутися небажаного нареченого вона подалася до
Аrріполя, де був гріб св. мучеників. Там вона незабаром і вмерла, поховали її поблизу чоловіка й тих християн, що разом з ним загинули мученицькою смертю за Христову віру.
Діялося це 304 року. В VI сторіччі мощі св. Адріана й Наталії перенесли з Візантії до Рима. Св. Адріана в давнину щиро вшановували як небесного заступника вояків.