I. ДВІ ГОЛОВНІ ЗАПОВІДІ
Найпершими і найбільшими є дві головні Заповіді любові, які визначають загальну суть Божого Закону і людського життя:
Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма думками твоїми.
Люби ближнього твого, як самого себе.
У сьогоднішньому світі поширюється викривлене поняття любові. Любов ототожнюють суто із почуттями, часто принижуючи, знецінюючи її, зводячи до рівня безвідповідального тілесного задоволення. Почуття можуть служити виявом любові, але ніколи не повинні бути виключною ціллю, як і не повинні панувати над людиною, сковуючи її духовні сили, тобто розум і волю.
У взаємовідносинах між духовно зрілими людьми визначальним чинником є не інстинкт, почуття, егоїстичне задоволення, а готовність безкорисливо співпрацювати з усіма й жити на засадах добра, справедливості і братерства. Справжня любов завжди безкорислива, жертовна і в щоденному житті готова творити добро.
Сам Спаситель часто навчав: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7:12); «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мт. 25:40).
Так і апостоли вірно зберегли Христову науку, передаючи її нам, про що читаємо у Святому Письмі: «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові, бо той, хто любить другого, виконав закон. Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого». Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, — виконання Закону (Божого)» (Рим. 13:8–10). «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог — любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього… Він полюбив нас і послав Сина Свого — примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Ів. 4:7–11).
Лише чиста християнська любов спроможна робити людину по-справжньому щасливою.
II. ДЕСЯТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ (ДЕКАЛОГ)
1. Я — Господь Бог твій: нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.
Гріхи: Піддання сумнівам віри в Господа Бога та об’явлених Божих правд. Участь у безбожних розмовах. Участь у викликанні духів, звернення до магів, ворожбитів, астрологів, екстрасенсів і т. д. Ставлення грошей, матеріальних здобутків, певних осіб або слави за найвищу ціль свого життя, майже обожнення речей та осіб. Віра в силу амулетів, у вплив на події певних чисел, в гороскопи, сни та в інші забобони. Соромливість щодо визнавання віри в Бога. Занедбування щоденної молитви.
2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.
Гріхи: Кривоприсягання. Легковажне взивання Бога за свідка. Вимовляння без пошани або зі звички імені Господа Бога. Вживання до жартів святих слів, імен святих, насміхання з церковних обрядів.
3. Пам’ятай день святий святкувати.
Гріхи: Опущення Служби Божої у неділі або свята без важливої причини (зауважити, наскільки часто). Праця в неділю або у свято без важливої потреби. Спізнення на Службу Божу. Занедбування читання доброї релігійної літератури.
4. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі.
Гріхи: Зневага когось із батьків, дідуся, бабці. Занедбання опіки над рідними, коли вони цього потребують. Непослух дітей, коли батьки їх виховують і привчають до доброго. Чинення наперекір батькам, гнів. Насміхання з батьків, розголошування їхніх хиб. Глузування з людей старшого віку. Погорда рідним краєм, народом.
5. Не вбивай.
Гріхи: Вбивство, евтаназія, аборт та інші засоби знищення людини в зародку. Заподіяння комусь шкоди на здоров’ї. Гнів, ворогування. Нищення здоров’я курінням, вживанням наркотиків або алкоголю. Легковажне занедбування свого здоров’я. Розповсюдження наркотичних засобів, заохочення до вживання алкоголю і т. ін. Гарячкове, гнівливе покарання дітей, підвладних. Зумисне дратування, спричинення смутку, прокльони, помста. Нищення природи, засмічування навколишнього середовища.
6. Не чужолож.
Гріхи: Зрада подружньої вірності. Передшлюбні тілесні стосунки (розпуста), шукання задоволення цих інтимних тілесних відчуттів поза подружжям. Спільне життя чоловіка з жінкою, якщо вони не мають церковного шлюбу. Подружній онанізм, вживання протизаплідних засобів. Оглядання соромітницьких зображень, кінофільмів. Читання аморальних книжок. Замилування в соромітницьких думках, бажаннях. Ношення непристойного одягу. Вживання непристойних слів, жартів або натяків.
7. Не кради.
Гріхи: Привласнення чужих речей, грошей. Ошукування когось на грошах, майні, товарі. Легкодушне заборгування без достатньої ймовірності повернути борг. Бажання заволодіти чужими речами, майном. Затримування чужої власності. Заподіяння шкоди власності ближнього. Небажання виправити вчинену шкоду. Легковажне нищення матеріального добра і марне розтрачування грошей, якими можна було б допомогти потребуючим.
8. Не свідчи ложно на ближнього твого.
Гріхи: Зведення наклепу; очорнення, тобто звинувачення в поганих вчинках перед іншими когось невинного. Підривання чийогось авторитету. Пліткування, розголошування чужих провин, хиб або невдач — це обмова, навіть якщо при цьому говорити правду.
9. Не пожадай жінки ближнього твого.
10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.
Дев’ята й Десята Заповіді тісно пов’язані із Шостою й Сьомою Заповідями і звертають увагу на серце людини — центр моральної особистості. «Із серця бо походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста…» (Мт. 15:19). Боротьба з тілесними пожаданнями відбувається через очищення серця і практикування поміркованості, стриманості. Дев’ята Заповідь застерігає від плотського пожадання (хтивості). Очищення серця вимагає молитви, чистоти наміру і погляду. Чистота серця потребує відчуття духовної гідності, соромливості, що пов’язана з терпеливістю, скромністю й обачністю.
Десята Заповідь забороняє пожадання дібр інших людей, бо це є коренем крадіжок, грабувань, шахрайств, заборонених Сьомою Заповіддю, та часто призводить до різних форм насильства і несправедливості. Десята Заповідь також вимагає вигнати з людського серця жадібність, захланність і заздрість.
III. ЦЕРКОВНІ ЗАПОВІДІ
Установлені свята святкувати.
У неділі і свята брати участь у Св. Літургії.
Установлені пости постити.
Кожного року, принаймні раз, у Пасхальному часі, сповідатися і причащатися.
У заборонені часи весіль і забав не справляти.
Злих книжок і писем не читати.
На утримання католицьких церков і шкіл датки давати.
1, 2. Перша і друга Церковні Заповіді лише конкретизують третю Божу Заповідь.
3. У нашій Церкві встановлено чотири пости: Великий піст, Петрівка, Спасівка (це Успенський піст) і Пилипівка (це Різдвяний піст). На спомин хресної смерті Спасителя кожної п’ятниці (крім п’ятниць у періоди загальниць) маємо обов’язок постити, стримуючись зокрема від споживання м’яса. В перший тиждень Великого посту і в Страсний тиждень постимо, як у п’ятниці, але в перший день Великого посту і в Страсну П’ятницю приписується строгий піст, тобто не можна споживати ні м’яса, ні набілу (солонини, тваринного жиру, молочних продуктів). У Навечір’я Різдва й Богоявлення, у свята Воздвиження Чесного Хреста й Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя треба стримуватися від м’ясних страв.
Звільнення від посту є у дні: Господських і Богородичних празників, національного свята Дня Незалежності і цивільного Нового року, а також в періоди загальниць (їх є чотири: від Різдва до Навечір’я Богоявлення, від неділі Митаря і Фарисея до неділі Блудного сина, від Пасхи до Томиної неділі і від Зіслання Св. Духа до неділі Всіх Святих).
Звільнені від цих вимог діти до 14 років, люди, яким виповнилось 59 років, а також матері, які годують немовлят, недужі, і ті, що не розпоряджаються вповні своєю особою через прийняті обов’язки (напр., військовослужбовці).
У період постів слід частіше молитися, чинити діла християнської любові, милосердя і пильніше остерігатися гріхів.
4. Недотримання цієї заповіді є важким гріхом. Але кожен свідомий віри християнин приступає до Святого Причастя принаймні у неділі і свята, сповідається перед великими святами; а коли б важко згрішив, то негайно жалує за гріх, поспішаючи примиритися з Богом.
5. До заборонених часів належать періоди постів, а також дві загальниці — від Різдва до Богоявлення і від Воскресіння Господнього (Пасхи) до Томиної (Провідної) неділі.
6. Безсумнівною шкодою для душі людини й образою Бога є: читання аморальної та антихристиянської літератури, а також перегляд згіршуючих кінофільмів, телепередач і сторінок інтернету, якщо вони поширюють ненависть до релігії, до Христової Церкви, підривають її авторитет або основи віри й християнської моралі.
7. Тут йдеться про сумлінні внески, на які людині дозволяють її можливості. Церковна громада часто є єдиним джерелом фінансування парафії, забезпечення її функціонування й утримання священнослужителів. Зрештою, про цей обов’язок матеріальної підтримки чітко навчають книги Старого і Нового Завітів.
IV. ГОЛОВНІ ГРІХИ І ПРОТИЛЕЖНІ ЇМ ЧЕСНОТИ
Гордість. Покора
Захланність. Щедрість
Нечистота. Чистота
Заздрість. Зичливість
Непоміркованість. Поміркованість
Гнів. Лагідність
Лінивство. Пильність
Поширені гріхи, що походять з головних
Зверхнє ставлення до інших, приниження інших, висміювання, бажання і спроби вивищити себе над кимось, зловживання вигідним становищем. Скупість. Сороміцькі вчинки і пожадання, що суперечать Шостій або Дев’ятій Заповіді. Заздрість стає причиною обмов, недоброзичливості, гніву; спричиняє смуток від успіхів інших і радість із чужих невдач. Обжерливість, прагнення лише вишуканих страв і напоїв; надмірне або часте вживання алкоголю. Ненависть, непрощення, бажання комусь зла, агресивні прояви нетерпеливості та гарячкуватості, упереджене ставлення до когось; прокльони. Занедбування обов’язків: християнських, родинних, суспільних; лінь до молитви, до праці, до навчання.
V. ЧУЖІ ГРІХИ
Гріхи інших людей, до вчинення яких ми маємо лише опосередковане відношення і за них несемо часткову відповідальність, спричиняють для нас гріхи, які називаються чужими. Наприклад, у грісі аборту винна сама жінка, але згрішили і ті, що її до цього спонукали, дораджували, допомагали… Назвемо види чужих гріхів:
Наказувати чинити гріх.
Спонукати до гріха.
Дораджувати гріх.
Дозволяти на гріх.
Допомагати у грісі.
Не карати за гріх.
Гріх обстоювати.
Гріх хвалити.
На гріх мовчати.
VI. ГРІХИ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА
Надмірна надія на Боже милосердя.
Безнадійність на Боже милосердя.
Спротив пізнаній правді християнської віри.
Завидування ближньому Божої ласки.
Нечутливість на спасенні перестороги.
Нерозкаяність до самої смерті.
VII. ГРІХИ, ЩО КЛИЧУТЬ ПРО ПОМСТУ ДО НЕБА
Умисне людиновбивство.
Содомський гріх.
Заподіяння кривди вдовам або сиротам.
Затримування заробітної платні.
VIII. ДІЛА МИЛОСЕРДЯ
Закон християнської любові зобов’язує нас чинити діла милосердя.
Сім діл милосердя для душі
Грішника навернути.
Невіжу навчити.
У сумніві порадити.
Сумного потішити.
Кривду терпляче зносити.
Образу з серця прощати.
За живих і померлих молитися.
Сім діл милосердя для тіла
Голодного нагодувати.
Спраглого напоїти.
Нагого зодягнути.
Подорожнього в дім прийняти.
Недужому послужити.
В’язня відвідати.
Померлого поховати.
Деякі додаткові зауваги
Не кожна погана думка є гріхом, а лише та, на яку людина погоджується у своєму серці. Взагалі, спокуси стають гріхами тоді, коли людина на них погоджується і їх приймає, а якщо поборює спокуси і їх відкидає, то має заслугу.
Якщо каянник, сповідаючись, забув виявити важкий гріх, то нехай тим надмірно не бентежиться, бо через це сповідь не втрачає своїх плодів, але в наступній сповіді забутий гріх необхідно визнати. Якщо ж важкий гріх було свідомо замовчено або приховано, то така сповідь була цілковито негідною і святотатською. Треба дуже пильно й рішуче остерігатися нещирості у сповіді; ця спокуса походить від прихованої людської гордості та від диявола, який у своїй злобі найбільше зацікавлений, щоб звести нанівець наші зусилля і плоди покаяння.
Якщо каянник не почув або забув зміст покути, то повинен перепитати священика, а якщо забув виконати покуту в окремо призначений час, то повинен зробити це в інший час, а при наступній сповіді сказати про це священикові.
Після доброї сповіді християнин може протягом якогось часу приступати до Святого Причастя і не зобов’язаний кожного разу перед цим сповідатися, хіба би він згрішив важким гріхом.
Генеральна сповідь — це сповідь з гріхів із цілого життя. Вона приносить велику користь для духовного зростання, але її не радять здійснювати часто (принаймні не частіше, ніж один раз на рік).
Добра сповідь, хоч і не дає гарантії, що людина більше не допуститься гріхів, але через запевнення Ісуса Христа гарантує їх прощення і є дуже ефективним засобом у боротьбі проти них. Тому, якби трапилося, що людина знову вчинила важкий гріх, нехай вона не зволікає з очищенням своєї душі, бо тривання людини в упадку є більш прикрим для Бога, ніж самий гріх. Добра сповідь, крім очищення з гріхів, неодмінно робить людину більш пильною, відпірною до гріхів, просвітлює душу Божим світлом і скріплює волю.
У змаганні до святості безцінними засобами є власне Святі Тайни (зокрема — Сповідь і Євхаристія), а також щира й часта молитва, допомога духовного провідника, читання Св. Письма і християнської літератури, покора, витривалість у доброму, дбання про добрі вчинки, розважливість, пильність у плеканні добрих думок і рішучість у відкиданні спокус, уникання нагод до гріхів (тобто місць, осіб і занять, які спонукають до гріха), часте пригадування про всюдиприсутність Бога і шукання Його святої волі.
Зростання у святості, отже, залежить від старанної і розумної співпраці людини з Божими ласками. Про потребу переміни із грішного на боговгодне життя св. апостол Павло говорить так: «Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4:22–24).
Джерело: sobor-svyura.lviv.ua