“І був ранок, і був вечір день восьмий”. Ти подумав, що я намагаюся продовжити першу главу книги Буття? Трохи не так! Поглянь на цей знак ∞. Математики “охрестили” його знаком нескінченності. Мабуть у тому щось є, бо у літургійному досвіді Церкви така нескінченність теж присутня і виражається через той самий символ, але по горизонталі. Книга Одровення Йоана Богослова говорить, що в духовній історії світу настане день вічності. Восьмий день. Його звуть Отці Церкви “невечірнім”. У ньому ніколи не буде ночі. А Христос буде вічним світлом для свого народу!
***
Божественна Літургія, щоправда, як не крути, таки закінчується. І довогоочікуваний вікенд теж. І для багатьох огидний понеділок таки наступає). Ну то чому ж тоді неділя помащена оливою вічності? Бо у неділі своя особлива тональність звучання. Це відчувають всі. Інколи навіть невіруючі. Звідки їй взятися? Розповім. Дві тисячі років тому, після того, як Христа розіп’яли і похоронили за всіма нормами юдейської погребальної церемонії на третій день Єрусалим потрясла нечувана раніше звістка: босоного галілейського проповідника в гробі не виявилося. Найближче оточення Страдника сказало, що він, мовляв, воскрес із мертвих! Багато, мабуть подумали тоді, ну чого не навидумують вкрай емоційно перегріті жінки? Це сталося на світанку першого дня тижня. Але те, що в гробі нікого не було окрім погребальних полотнищ це ще не аргумент. Серце єрусалимських жон стало світитися якимось неймовірним зарядом радості, що вмить перевернуло уми чоловіків-раціоналістів Петра і Йоана і ті помчали і побачили, що гріб справді порожній!Вони, не підозрюючи цього, самі підхопили цей неймовірний вірус радості. Ось де початок Літургії. Саме у цій радості, яку випромінював опорожнілий гріб. Цей вірус радості, який плодоносив через неймовірну мужність, не зміг зупинити жоден “антибіотик”: ні погрози синедріону, ні римські імператори, ні насмішки греко-римських інтелектуалів, ні тодішні реліґійні скептики. Ось тому цей “вірус” мандрує світом вже протягом двох тисяч років. Оце це і є суть Літургії, на яку люди збираються ось уже 2 тисячі років. Мабуть, ти теж буваєш на ній. Ну бодай інколи!)
***
У храмах Літургія звершується щонеділі а навіть щоденно. І служить її Христос, Верховний Первосвященик. Який не обмежений ні простором, ні часом. Він «той, хто приносить, і той, що сам приноситься». А що тоді робить священик? Він є тайнозритель цієї космічної містерії і той, хто робить її видимою для Божої Церкви. Священик інструмент цього божественного дійства. Це відповідь для тих, які не розуміють чому це воістину дивне богослужіння ось уже протягом 2000 тисяч років не припиняється. Бо воно не втановлено людиною. У нього – інший імпульс і динаміка. Людське швидко минуло б. Коли ти живеш, до прикладу, на європейському континенті, і відпочиваєш вночі, то в той сам час, його звершують в Америці, Китаї і багато де. І навпаки. Існує знане латинське передання про те, що якщо служіння Літургії бодай на пить зупинилося б, то світ припинив би своє існування.
***
Хто міг би зібрати воєдино скільки людей з різних місць, будинків, вулиць, місць праці. Літурігія – це не така собі, даруйте, вулькопрофільна тусовка для осіб зі схожими поглядами і інтересами. Діти і бабусі, юнаки і дівчата, тати і мами, великі і маленькі, світлі, темні і середні. Ось така собі соборна «рукавичка». І водночас, пардон, не совЄцкий колгосп. Мене це завжди вражало. Ми, зібрані від різних кінців, враз стаємо єдиним союзом вірних. Животворні соки божественної енергії таїнственно пульсують по цьому «ТІЛІ ХРИСТА».
***
От уяви, хтось прийшов на Службу Божу у поганому настрої, наробив якихось помилок, а інший навпаки світиться радістю і миром. І радість останнього переливається на немічного, кволе сцілюється тим, що міцне. Ми всі вщеплені в цей організм і допомагаємо один одному. Тихий глас Христа враз кличе людей стати єдиними в літургійному дійстві Церкви. Ця єдність, на перший погляд, абсолютно алогічна. Бо ж єдиними в Літурії стають люди різних політичних переконань, світогляду, прості і інтелектуали, прАві і ліві, багаті і не дуже, здорові і хворі, симпатичні і не дуже. Така модель єдності називається мовою церкви – СОБОРНІСТЬ. Але, о чудо, на Літургію приходять теж інші таємничі постаті з метафізичного простору – святі, ангели, Богородиця, душі спочилих, яких ми небачимо фізичними очима. Існує цікава розповідь з життя св. Єфрема Сирійського. Одного разу цей просвічений благодаттю Святого Духа чернець забрів до сільської сирійської церкви. Саме в цей час звершувалася Літургія. Люд Божий спокійно молився і нічого особивого не бачив. Враз Єфремові Бог показав, як поміж пресвітера і диякона у вівтарі з’явилася Слава Божа. Сонм ангелів і святих співав “Херувимську пісню”. В клубках кадильно диму ширяло велике множество безтілесних сил, співаючи хвалу Богові. Святий сподобився побачити теж Богородицю, яка прийшла на заклик пресвітера на «особливо за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну Богородицю і приснодіву Марію». Єфрем враз збагнув, що Літургія – це не символ, не пригадування і не звична вигадка людей. Це дуже реальне дійство єдності без меж і кордонів – спілкування неба і землі, часу і вічності, матерії і духу, людини і Бога. Хтось запитає: «а чому ми цього не бачимо?». Отці Церкви відповідають на це питання приблизно так: «якщо б нам це було відкрито, то ми б не встояли і впали би в гордість». Тому нам Бог пропонує дивитися на Літургію очима віри, не шукаючи особливих станів і видінь. А ще, якщо б ми постійно бачили це, то віра втратила б свій остаточний сенс, бо не було б більше потреби в це вірити. Ми б втратили екзистенційний досвід тайни, яка потребує подвигу віри.
***
Але в той же час Літургія це не потойбічне шоу з багатьма дійовими особами. Воно має дуже зриму і реальну складову. Бог говорить до своїх дітей посередництвом свого Слова. Читання Апостола і Євангелії благовістують нам непереминаючі спасительні істини і сенси. Їх ціль зробити наш шлях віри – свідомим і раціональним. Для Літургії не досить клубків пахучого диму, їй важливо теж передавати до уст нашої свідомості слово Життя, яке є вічноживим і діючим. Коли ти уважно вслухається в нього, то живитимеш постійно ним свою свідомість. Ти починаєш думати логікою, якою мислить сам Бог. Стаєш христоподібним у своїх міркуваннях!
***
Ось накрито стіл. Налито вина. Предложено хліби. І враз їх більше нема. Є переєстествлені дари Тіла І Крові Богочоловіка-Христа. В ранню єпоху християнства язичники, не бажаючи збагнути «таємницю віри» християн в Євхаристію, звинувачували їх у канібалізмі. А ці просто світлим серцем благодарили, виливаючи промені спасительної віри на світ, який лежав у злі.
***
Оце таємниче “там”(небо) ніколи не наступить без “тут”(землі). У твоєму парафіяльному храмі. Для тебе! Коли “тут” не зарядиться тим, що буде “там”, то і “там” для тебе остаточно не відбудеться. Це коли уже “тут”, на Божественній Службі з євхаристійної чаші потече у наші вени кров Христа, ми стаємо не тільки братами по духу, але й по крові. Брати з Ним і одні з одними. Причащаючить, ми отримуємо одну групу крові. Все як і годиться, бо ми Тіло Христове, голова якого Христос!
***
У момент коли підходиш до чаші і сповнюєшся радістю єднання з живим Богом. В серці стає радісно і мирно. І найчастіше ти не дуже пам’ятаєш, яку ціну було заплачено за цей мир на Голгофі у ту чорну п’ятницю, яка закінчилася тріумфом Пасхи. Зрештою, чому закінчилася? Власне не закінчилася і не закінчиться ніколи! І ось ця остання Літургія Вічної Пасхи стане найтривалішою службою всіх часів і народів, яка матиме початок, але не матиме кінця!
***
«І глянув я, і от – Агнець стоїть на горі Сіоні… і почув я голос із неба, мов голос вод багатьох і мов голос грому великого…..3 І співають пісню нову перед престолом….І ніхто не міг навчитися пісні…і в устах їхніх не знайдено омани: непорочні вони…і співають пісню Мойсея, слуги Божого, і пісню Агнця, говорячи: «Великі і чудесні діла твої, Господи, Боже Вседержителю; праведні й істинні шляхи твої, царю святих… і сповнився храм димом від слави Бога і від сили його». Одк.14,15глл.
Джерело: Facebook – о.Лука.