СВЯТА ОЛІМПІАДА
Св. Григорій Назіянзький називає св. Олімпіаду “славою вдів Східної Церкви”. Народилася вона в багатій родині приблизно 363 року в Царгороді. Після передчасної смерті батьків вуйко Прокопій довірив її виховання Теодосії, побожній сестрі св. Амфілохія. Олімпіада одержала по батьках велику спадщину, була гарна на вроду й розумна, тому вуйко без труднощів знайшов для неї судженого. Її наречений Небрідій був скарбником імператора Теодосія, навіть якийсь час префектом Царгорода. Але в шлюбі вони прожили недовго: Небрідій рано помер. До молодої, гарної й багатої вдови сваталося чимало женихів; сам імператор вмовляв її вийти заміж за його родича. Але Олімпіада, що всім серцем любила Бога, вирішила залишитися вже до самої смерті незаміжньою. А імператорові відповіла: “Якби Бог хотів, щоб я була заміжньою жінкою, то не забрав би Небрідія”. Теодосій далі наполягав, щоб вона вийшла заміж; коли вона рішуче відмовилася, віддав її під опіку префекта Царгорода до тридцятого року життя. Опікун поводився з Олімпіадою суворо, не дозволяв їй навіть ходити до церкви і бачитися з єпископом. Покривджена в своїх правах жінка написала листа до імператора та просила роздати її маєток убогим і церквам. Тоді імператор дозволив їй вільно розпоряджатися власним майном.
Олімпіада звернулася до св. патріарха Нектарія з єердечним проханням висвятити її на дияконісу, щоб служити при церкві, опікуватися хворими й жінками – катехуменами. Опісля переселилася до просторого дому, де разом з побожними дівицями бажала досконало служити Богові. Вона багато молилася та робила різні покаянні діла, а довге чування без сну стало для неї необхідністю. Одежа, усе в домі було просте, а милостині для вбогих були такі великі, що св. Іван 3олотоустий вважав за свій обов’язок звернути їй увагу, щоб роздавала милостиню лише тим, що справді її потребують, аби невідповідна допомога не спонукала окремих людей до лінивства.
По смерті Нектарія Іван 3олотоустий, ставши царгородським патріархом, взяв під особливу духовну опіку Олімпіаду та її черниць, став їхнім духовним провідником. Доброчинність побожної жінки стала відомою по всій імперії; при їхньому монастирі постав сиротинець і лікарня, а переслідувані Теофілем Олександрійським ченці одержували тут тимчасовий прожиток. Святі Григорій Ніський, Петро Севастійський, Епіфаній і Амфілохій були приятелями Олімпіади. А Палладій з Геленополя засвідчив, що Олімпіада – це “чудесна жінка, наче дорогіцінна посудина, сповнена Святим Духом”. Коли св. Іван 3олотоустий йшов на заслання, Олімпіаду ледве відірвали від його стіп. За співпрацю з патріархом Олімпіада терпіла переслідування. Її викликав до себе префект Царгорода, оскаржуючи в тому, що вона буцімто підпалила катедру, насправді ж намагався вмовити її до співпраці з нез’єдиненим єпископом Арсакієм, що посів місце св. Івана 3олотоустого. Але йому не вдалося змусити Олімпіаду признати незаконного єпископа. Незабаром вона занедужала, опісля її прогнали з Царгорода. По кількох місяцях їй наказали заплатити великі гроші за те, що не хотіла признати Арсакія. Її маєток продали, саму поставили перед судом. Аттик, наступник Арсакія на патріаршому престолі, розігнав черниць, що жили разом з Олімпіадою. Її горе побільшувала недуга й несправедливі наклепи.
Св. Іван Золотоустий потішав свою духовну доньку листами, сімнадцять з яких збереглися досі. Він писав Олімпіаді: “Добре знаючи користь від терпіння, ти маєш радіти, бо, живучи постійно в турботах, йдеш дорогою, устеленою вінцями й лаврами. Твоїми були всі тілесні недуги, часто жорстокіші, ніж багато смертей. Тебе обсипували наклепами, зневагами й кривдами; ніколи ти не була вільна від якоїсь нової журби; сльози були завжди твоїми друзями. Треба багато терпеливості, щоб витримати несправедливе позбавлення маєтку, вигнання з краю на заслання, зневаги, глум і погорду. Навіть лагідність Єремії не витримувала таких випробовувань. Проте ці біди чи навіть втрата дітей, дорогих нам, як сама кров нашого серця, а й сама смерть, що на думку людей, є найстрашнішою з лих, не так тяжко перетерпіти, як слабе здоров’я … Я не перестаю називати тебе щасливою. Твоя терпеливість у смутку, мудрість у полагодженні найделікатніших справ, любов до ближніх здобули таку гучну славу, що колись завдяки їм усі твої терпіння виглядатимуть легкими й скороминущими”.
Терпіння св. Олімпіади закінчилися 408 року її смертю в Нікомідії. Було їй тоді трохи більше сорока літ. Її тіло перевезли до Царгорода, де “вона так славилася своєю добротою, що її ім’ям батьки називали свїх дітей, надіючись, що завдяки імені діти стануть подібними до неї”.

СВЯТА ЄВПРАКСІЯ
За часів імператора Теодосія Великого жив у Царгороді знатний чоловік Антигон, державний урядовець. Був він багатий, славний і побожний. Господь дав йому і його побожній дружині Евфрасії 383 року донечку, яку вони назвали Євпраксією. Невдовзі Антигон помер; імператор матір з дитиною взяв під свою опіку.
Коли Євпраксії сповнилось п’ ять років, імператор, згідно з тодішньою традицією у знатних родинах, заручив її з сином багатого сенатора. Св. Тайну Подружжя вони мали прийняти тоді, коли Євпраксія стане дорослою. Коли ж і самій молодій матері почали надокучати женихи, тоді вона разом зі своєю малою донечкою виїхала до Єгипту, де мала свої посілості. Відвідавши різні чернечі обителі в Тебаїді, вона оселилася поблизу одного жіночого монастиря, в якому проживало сто тридцять черниць у великому вбожестві, праці і постійній молитві.
Мати з малою Євпраксією часто відвідувала монастир і розмовляла з сестрами. Мала доня так полюбила черниць, що забажала лишитися з ними в монастирі. Було їй тоді 7 років. Вважаючи це за хвилеву забаганку, мати залишила Євпраксію на якийсь час з сестрами. Коли ж опісля дівчинка не хотіла вже вернутися додому, і мати не знала, що робити, ігуменя сказала їй: “Залиши дівчатко з нами, бо Божа ласка діє в її серці. Чоловікова й твоя побожність відкрила перед нею найдосконалішу дорогу”. Евфрасія надзвичайно зраділа, що серце малої Євпраксії звернуте до Бога. Заплакавши зі зворушення, вона перед іконою Спасителя промовила: “Ісусе Христе, мій Боже, прийми цю дитину під свою опіку. Тебе одного вона любить і шукає, Тобі єдиному вона посвячується на службу”. Опісля вона поблагословила Євпраксію: “Нехай Бог, що поклав основи гір, зберігає тебе завжди непохитною в своєму святому страху”.
Через кілька днів дівчинку врочисто зодягнули в маленьку чернечу рясу. Побачивши її по облечинах, мати спитала її, чи вона задоволена. “Ах, мамо, – скрикнула мала, – це моя шлюбна одежа, вона дана мені на те, щоб я приносила славу наймилішому Ісусові”. Незабаром Бог покликав Євфрасію до вічного щастя, і Євпраксія залишилася круглою сиротою. В монастирському затишку, живучи тільки для Ісуса, вона виросла великою красунею.
Хоч Євпраксія давно вже виїхала з Царгорода, проте там про неї не забули. Її суджений виріс, тож імператор вирішив одружити його з дочкою Антигона. Коли до монастиря прибув імператорський посол з дорученням, щоб Євпраксія вернулася до Царгорода і вийшла заміж, дівчина передала через посла лист до імператора з проханням дозволити їй залишитися в монастирі, її маєток роздати вбогим, а невільників обдарувати волею. Прочитавши листа, імператор і сенатори визнали: “Це гідна дочка Антигона та Євфрасії, в її жилах тече царська кров, вона – святий квіт чесного кореня”.
Хоч Євпраксія не виходила з монастиря, проте не завжди мала спокій душевний, часто її мучили думки про світ та спокуси. Ігуменя, перед якою Євпраксія щиро й покірно відкрила своє серце, давала їй тяжкі і прикрі завдання – щоб праця прогнала з молодої черниці небезпечні спокуси. Кожну доручену справу Євпраксія виконувала скоро й охоче; вона замітала сестрам келії, носила воду на кухню, рубала дрова, пекла хліб і варила їжу. Звичайно сестри, що виконували таку втомлюючу роботу, були звільнені від нічних відправ, але Євпраксія високого росту, статна й дуже гарна, завжди була в хорі.
Її лагідність і покора були надзвичайні. Одного разу дівчина, що працювала на кухні спитала Євпраксію, чому вона цілий тиждевь постить, хоч цього й сама ігуменя не робить. Черниця відповіла, що робить це з послуху. На те дівчина назвала її облудницею, що дбає про свою славу. Євпраксія не обурилася, тільки клякнула перед дівчиною та просила її молитися за неї.
Коли Євпраксія занедужала й лежала на смертній постелі, сестра Юлія, що товаришувала з нею, просила її випросити ласку, щоб вони і в небі були разом, як і на землі. Третього дня після смерті св. Євпраксії Бог покликав і Юлію до вічного щастя.
Смерть Євпраксії надзвичайно засмутила стареньку ігуменю, що колись маленькою прийняла її до монастиря. Вона цілий місяць носила свій біль у серці, а опісля стала просити й собі переходу до вічності. Наступного дня сестри знайшли в келії тільки мертве тіло ігумені; Бог вислухав покірну молитву і покликав її до кращого життя. Було це приблизно 420 року.