До християнських мучеників зараховують теж св. Елев­терія. Дослідники християнської старовини вважають опові­дання про св. Елевтерія тільки побожною вигадкою.

Св. Павло походив з Малої Азії і був сином військового старшини, який згинув у боротьбі з сарацинами. Коли зго­дом умерла теж мати, його старший брат Василь, що про­живав як самітний чернець на горі Латрос, намовив свого молодшого брата Павла, щоб і він покинув світ та посвя­тився на виключну службу Богові. Павло, що вже пізнав був марноту світу й ріжні небезпеки, які загрожують люд­ським душам на світі, охоче пішов за порадою свого стар­шого брата і вступив до манастиря т. зв. карійського. Павло хотів якнайскоріше зажити на самоті життям пустельника, але його ігумен уважав його надто молодим до такого жит­тя, -тому заявив йому, що він зможе вибрати собі самітне життя аж після його смерти.
Коли ігумен умер, Павло оселився в печері на самім верху гори Латрос, де кілька тижнів живився тільки самим жолуддям, від чого спочатку досить тяжко нездужав. На са­моті він провів тоді вісім місяців, після чого його закликали назад до манастиря. В манастирі любив Павло займатися глибокою роздумою про вічні правди. Кажуть, що як він працював у кухні, то огонь так живо пригадував йому пекло, що він кожний раз, поглянувши на огонь, заливався слізьми.
По якомусь часі ігумен знову дозволив Павлові жити окремо на самоті. Тоді він оселився на дуже скелистій і не­доступній горі, де живився дикими ягодами й зіллям, тільки деколи приносив йому один селянин трохи варених харчів. Упродовж трьох перших років життя на самоті він багато натерпівся від усяких спокус. Згодом, коли люди довідалися про святого печерника, почали приходити до нього мужчи­ни, що за його прикладом і духовним проводо почали й собі служити Богу в відокремленні від світу. Незабаром вони збудували там чернечу лавру. Павло, що не дбав про се­бе, був дуже дбайливий, щоб нічого не бракувало його духовним синам.
По дванадцяти роках, коли в лаврі стало занадто гамір­но, Павло знайшов собі самітне місце на горі і там проводив свій час на сердечних молитвах. Час від часу приходив до манастиря, щоб заохотити черців до витривалої служби Бо­гові в веселості серця. Нераз брав усіх черців до лісу, де разом співали церковне Правило. Одного разу спитали його брати, чому він раз буває дуже веселий, а іншим разом сум­ний. Він відповів їм: “Як ніщо не відвертає моєї думки від Бога, моє серце наповняється радістю, але як приходять роз­сіяння, то я стаю замішаний.”
Щоб зажити тільки з Богом на самоті, Павло покинув гору Латрос і перейшов на гору Самос, де почав жити в пе­чері. Однак його самота не тривала довго. Люди скоро до­відалися про нове місце його перебування і незабаром до нього позбігалося стільки мужчин, що він поставив на цім місці три лаври. По якомусь часі прибули до нього його давні учні з латроської лаври і просили його, щоб він до них вернувся. По повороті він знову замешкав у своїй келії на горі. Цісар Констянтин Багрянородний нераз писав до нього листи та просив поради, і часто мав чого жалувати, якщо не пішов за його радою.
Павло був дуже милосердний до вбогих і з любов’ю обдаровував їх своїми харчами й одежею. Одного разу бувби навіть продав себе за невільника, щоб помогти людям у потребі, якби черці не були його здержали від такого кроку.
Дня 6 грудня 956 року, передбачивши свою смерть, прий­шов Павло до церкви, відправив раніше ніж звичайно Служ­бу Божу, а опісля поклався до ліжка. Так пролежав ще дев’ять днів. Увесь той час молився, або подавав духовні поучення своїм черцям. Спочив у Бозі 15 грудня. Цінний життєпис св. Павла Латроського написав один з його учнів.