У сирійському місті Дамаску, добре відомому через навернення св. апостола Павла, жили в VI сторіччі побожні християни Плінтос і Мира. Мали вони сина Софрона. Батьки дали йому високу освіту. Навчанню він віддавався так, що мало не втратив зір. Грецьку філософію знав дуже добре, через що його називали “софістом”.
Але більше від світських
знань манила молодого Софрона духовна, божественна мудрість. Він почав вивчати Святе Письмо, відвідувати св. місця, славні життям Ісуса Христа, й різні монастирі, де познайомився зі славними пустинниками, які посвятили своє життя Богу.
У монастирі св. Теодосія Великого поблизу Єрусалима він познайомився зі славним пустинником Іваном Мосхом, ученим і побожним священиком, який став йому батьком, добрим вчителем, щирим побратимом. Побувши якийсь час разом у тому монастирі, обидва друзі перейшли в йорданську пустиню, а згодом – до лаври св. Сави. Потім подорожували по Сирії, Малій Азії й Єгипту, де близько 580 року постригся Софрон у ченці й одягнув чернечу рясу. Під час мандрівки він старався добре пізнати спосіб життя й дух людей, посвячених Богу, щоб завдяки доброму прикладові святих мужів та їхнім повчанням зробити поступ у власному духовному житті.
Під час перебування в славному єгипетському місті Олександрії вони відвідали св. патріарха Івана Милостивого, який щиро полюбив їх за їхню побожність і мудрість. Два роки вони допомагали йому управляти єпархією та викорінювати євтихіянську єресь. В Олександрії Іван Мосх написав разом з Софроном твір “Лимонар” (Квітник). У тій книзі Іван навів цікаві духовні приклади, очевидцем яких він був сам або які йому оповідали інші монахи. Софрон у той час описав життя й чуда св. мучеників Кира й Івана, видужавши чудесно при їхніх св. мощах від хвороби очей.
Тим часом перський король Хозрой розпочав війну з греками, зайняв Сирію, Фенікію й Палестину, 614 року здобув Єрусалим і вивіз до Персії св. хреста Господнього та Єрусалимського патріарха Захарію, а потім рушив походом на Олександрію. Тоді св. патріарх Іван Милостивий залишив Олександрію і вибрався до Царгорода разом зі св. Софроном й Іваном Мосхом. Дорогою св. патріарх занедужав і помер у місті Аматунті, а св. Софрон з учителем Іваном і 12 іншими братами вирушили в подорож до Рима. Через кілька років Іван Мосх помер, тоді св. Софрон, згідно з бажанням покійного, перевіз його тлінні останки до Палестини і поховав у монастирі св. Теодосія. Після повернення св. Софрона з Рима грецький імператор Іраклій переміг персів і 629 року св. Хрест Господній і патріарх Захарій знову вернулися до визволеного Єрусалима.
Єрусалимським патріархом після смерті патріарха Захарія та його наступника Модеста, вибрали 634 року св. Софрона, побожність, вченість й чиста Христова віра якого були добре відомі. Невдовзі після свого вибору св. Софрон скликав усіх єпископів свого патріархату до Єрусалима на Синод, що осудив єресь одновільців, або монотелітів. Та єресь скоро поширювалася, бо її підтримував імператор Іраклій і царгородський та олександрійський патріархи. Св. Софрон написав тоді листа, в якому ясно виклав чисту католицьку віру й заперечив монотелітське фальшиве вчення. Того листа послав св. Софрон Папі Онорієві й Царгородському патріархові Сергієві. Під впливом Сергія Папа не виступив тоді рішуче проти єресі, тому йому закидали, начебто він схилявся до єресі. Переконавшись, що майже всі східні єпископи не заперечують монотелітської єресі, св. Софрон з усією ревністю почав обороняти правдиву Христову віру. Одного дня він завів свого єпископа-помічника, Степана з Дорії, на Голгофту, де зобов’язав його в ім’я Христа “піти до Апостольської Столиці та доти там молитися, доки ті, що при владі, не осудять єресі”. Степан вибрався до Рима, перебував там 10 літ, аж поки Папа Мартин І скликав 649 року Лятеранський Собор і осудив єресь одновільців.
Тим часом на Палестину напали сарацини і після дволітньої облоги здобули 638 року Єрусалим. Св. патріарх робив усе можливе, щоб підтримати дух своїх вірних, часте з небезпекою для свого життя. На Різдво, коли під мурами міста стояли сарацини, св. Софрон виголосив надзвичайну проповідь. Коли Єрусалим упав, він мусів залишити місто і скоро від смутку помер, мабуть, в Олександрії (638 р.).
Св патріарх Софрон залишив нам у спадщину життєписи Святих, синодальний лист та різні пісні. В одній зі своїх проповідей він згадує про звичай виносити в час посту Господній Хрест для вшановування.
