Найгарнішою з усіх дівчат у місті Геліополі, що в Килисирії, у Ливанській долині, була свого часу самарянка Євдокія. Хоч у місті було багато християн, та молода красуня довго нічого не чула про Христа і християнське життя. Надзвичайна краса Євдокії зробила з неї найбільшу грішницю в місті і одночасно – велику багачку. Серед забав і розкошів Євдокія не думала про Бога. Та думав про неї Бог і в своєму милосерді готував для неї велику ласку навернення. Послужився Він у цій справі своїм вірним слугою.
Герман, настоятель чоловічого й жіночого монастирів, прибув якось до міста й заночував в одному домі. Вночі, як завжди, довго молився й читав вголос Святе Письмо про Божий суд, кару за гріхи та вічне щастя праведних. А кімната Германа була поруч з помешканням Євдокії. Голосне читання Германа розбудило вночі Євдокію, вона почала прислухатися до нього. Наступного дня Євдокія покликала Германа до себе і попросила його пояснити їй усе те, що він уночі читав. За Божою ласкою розмова з Германом справила таке сильне враження на нещасну Євдокію, що вона, зворушена до глибини душі, припала до його ніг і просила, щоб він спас її душу від вічної загибелі. Герман сказав їй запросити одного з місцевих священиків. За їхньою спільною порадою вона сім днів ні з ким не зустрічалася, тільки молилася й роздумувала над своїми гріхами, щоб таким чином приготуватися до пізнання й прийняття Божої ласки. Коли після семи днів Герман зі священиком відвідали Євдокію, то побачили велику зміну в ній. Перед ними була бідно вдягнена каянниця, чиє серце відвернулося від світу і його грішної розкоші, а спочило в Бозі, який прийняв її, як другу Магдалину, за свою вибрану слугу, що мала прославити Його своїм життям і смертю. Невдовзі єпископ Теодот відродив душу Євдокії св. Хрищенням до нового життя в Христі, після чого вона роздала весь свій маєток убогим, а сама почала молитвою і постами, сльозами і любов’ю сплачувати борг своєї молодості.
Коли ігумен Герман побачив велику й щиру зміну в житті Євдокії, забрав її до жіночого монастиря й постриг у черниці. Там сестра Євдокія жила так свято, що своєю побожністю перевищила всіх інших сестер. Вони так полюбили її, що після смерті їхньої ігумені вибрали св. Євдокію своєю настоятелькою, а Бог наділив її даром чудотворень.
Посадник міста Геліополя, поганин Аврелій, довідавшись, що Євдокія вступила до монастиря, думав, що вона забрала з собою й увесь свій великий маєток. Він послав туди сина з відділом війська, щоб Євдокію з усім її золотом привели до нього. Але дорогою до монастиря син раптово помер. За порадою своїх радників Аврелій звёрнувся до св. Євдокії та просив у неї помочі. Свята помолилася, і Бог повернув його синові життя. Побачивши таке чудо, Аврелій з усією ріднею прийняв Христову віру. Згодом син посадника став єпископом, а дочка Геласія вступила до монастиря, де св. Євдокія була ігуменею.
Наступний управитель Геліополя Діоген наказав силою привести до себе св. ігуменю на суд, де св. Євдокія сміливо визнала Христову віру. Тоді Діоген звелів чотирьом воякам сильно бити її палицями. Але Бог прославив св. Євдокію такими великими чудами, що Діоген навернувся, прийняв св. Хрищення і став ревним визнавцем Христової віри. Після того св. Євдокія спокійно повернулася до монастиря, звідки далі поширювала св. віру. Коли про це довідався наступник Діогена, Вінкентій, то послав до монастиря вояків, щоб зарубали її мечем.
Покаянного життя після св. Хрищення прожила св. преподобномучениця Євдокія 56 років. Мученицький вінець прийняла 1 березня 120 року.