Читаємо в “Книзі Пророка Даниїла”, що 605 року перед Христом, коли в Єрусалимі був царем Яким, напав на Єру­салим вавилонський цар Набуходоносор. Здобувши місто, він узяв у неволю царя Якима й багато людей, а також вивіз у Вавилон багато церковного посуду з єрусалимської святині. Вернувшись до Вавилону, казав цар вибрати з-поміж жидів кількох гарних з лиця і здібних до науки юнаків з княжого роду та навчити їх халдейської мови й письма. По трьох роках науки вони мали послуговувати в цісарських палатах. Таких юнаків знайшли чотирьох; називалися вони Даниїл, Ананія, Мисаїл і Азарія. З того часу їх почали на­зивати по-халдейському: Балтазар, Седрах, Мисах і Авденаго.
Коли вибрані юнаки роз­почали свою науку, то їм по­чали, з цісарського наказу, приносити харч з цісарсько­го столу. Побачивши, що їм приносять страви, забороне­ні жидівським законом, по­просив Даниїл старшого щоб їм не давав до їди м’ясо й вино, тільки овочі й чисту воду. Їх наставник спочатку бояв­ся, щоб вони не змарніли; коли ж по десятиденній про­бі вони виглядали краще, ніж інші юнаки, дозволив їм і далі жити овочами й во­дою. Бог поблагословив по­божних юнаків і дав їм знан­ня й велику мудрість, а Да­ниїлові ще й дар розуміти видіння й сни. Коли вони скінчили свою науку, то на­ставник привів їх до царя і вони почали послуговувати йому. Цар скоро пізнав їх мудрість і став радитися їх у всіх важливих справах.
По якомусь часі мав цар Набуходоносор тривожний сон. Коли вранці він не міг пригадати собі, що йому снилося, то казав прикликати всіх своїх віщунів, ворож­битів, чарівників і мудреців, щоб вони пригадали йому його сон і пояснили його значення. Коли ж вони не були в силі це зробити, то цар казав їх усіх повбивати. Тому, що з усіма мудрецями мали згинути також чотири жидівські юнаки, то Даниїл пішов до царя і попросив його дати йому час, щоб він міг пояснити значення сну. Опісля вони всі чотири по­чали гаряче молитися, щоб Бог поміг їм у їх прикрому поло­женні. Бог прихилився до їх прохання і відкрив Даниїлові таємницю в нічому видінні. Тоді він попросив наставника, щоб не вбивав мудреців, але завів його до царя, і він ви­яснить йому його сон. Прийшовши до царя, сказав Даниїл, що його сон ніхто з людей не годен виявити ні вияснити, тільки один Бог, що відкриває таємниці. Бог йому це вияснив, і він пояснить усе цареві. Після цього оповів Даниїл цареві, що він бачив у сні великого й страшного ідола-боввана. Той ідол мав зо­лоту голову, срібні груди й руки, мідяне черево й стегна, голені залізні, а ноги почасті залізні, почасті глиняні. Рап­том відірвався від гори камінь, ударив ідола та розбив йо­го, так що все подробилося. Сам камінь зробився великою горою, що заповнила всю землю. Щодо значення, то золота голова представляла тодішнє вавилонське царство. Коли воно впаде, на його місце мали постати за чергою інші царства, що їх представляло срібло, мідь, залізо й глина. Камінь, що відірвався від гори й роз­бив ідола, представляв Христа-Спасителя, що мав народитися з Пресв. Діви Марії та заснувати всесвітнє й вічне духовне царство, яке переможе всяку іншу силу. Коли цар Набуходоносор почув Даниїлове вияснення сну, то впав на лице своє і поклонився Даниїлові, і велів принести йому подарунки й запашне кадило. І промовив цар до Даниїла: Справді, ваш Бог є Бог над богами й Володар над царями, що відкриває таємні речі, коли ти міг відкрити цю таємницю! Тоді підвищив цар Даниїла і дав йому багато дорогих подарунків, і настановив його над усім вавилонським краєм і найвищим начальником над усіма вавилонськими мудрецями. Але Даниїл просив царя, і він настановив Ана­нію, Мисаїла й Азарію над справами вавилонського краю, а сам Даниїл остався на царськім дворі.” (Дан. 2:46-49).
Згодом Набуходоносор забув, що Даниїлів Бог, це єди­ний правдивий Бог, і забажав, щоб люди віддавали йому самому Божу честь. З цією думкою він казав поставити се­ред поля стовпа зі своїм золотим погруддям і віддати йому Божу честь. На царський приказ справді всі вельможі й на­роди поклонилися цісарській подобі, тільки три побожні юнаки – Ананія, Мисаїл і Азарія, що поклонялися тільки правдивому Богові не хотіли це зробити. Коли про це до­відався Набуходоносор, то казав, за кару, кинути побожних юнаків до розпаленої печі, щоб вони там згоріли. Однак їм не сталася ніяка шкода, бо Бог післав їм свого ангела, що захоронив їх від палаючого полум’я, а згоріли тільки ті люди, що кидали юнаків в огонь. “І зійшовшись сатрапи, намісники, отамани й радники цареві, завважали, що огонь над тілами цих мужів (трьох юнаків) не мав сили, і волосся на голові в них не осмалилося, та й одежа на них не змі­нилася, а навіть і запаху вогню не було чути від них. Тоді промовив Набуходоносор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що післав ангела та й визволив своїх слуг, які покладали на Нього надію і не послухали царського приказу та й віддали свої тіла вогневі, щоб не служити й не покланятися іншому богові, окрім Бога свого! Тим же то дається від мене наказ, щоб кожного з-поміж всякого на­роду, племени чи язика, хто висказав би зневагу проти Бога Седрахового, Мисахового й Авденагового, порубано на кусні, а його дім обернено в розвалища; бо нема іншого Бога, що міг би так спасати. Тоді поставив цар високо Седраха, Мисаха й Авденаго в краю вавилонськім, а всім людям оповістив: Набуходоно­сор цар, всім народам, племенам і мовам, що живуть по всій країні: Нехай вам мир умножується ! Сподобалося мені про знамена й чудеса, що їх учинив надо мною Найвищий Бог, оповістити вам. О, які великі знамена його та які мо­гутні чудеса його! Царство його – царство віковічне, і во­лодіння його від родів до родів.” (Дан. 3:27-33).
По якомусь часі мав цар Набуходоносор інший сон. Ко­ли він прикликав Даниїла, щоб вияснив йому його значення, то Даниїл передрік йому дуже сумну річ, а саме, що з Божої волі він занедужає і сім літ житиме наче віл здалека від людей, живлячись травою. Це станеться на те, щоб він пізнав, що Бог царює над людським царством і дає його, кому хоче. Водночас радив цареві, що був згордів у своїй могу­чості, що-б старався спокутувати свої гріхи справедливістю й милосердям до вбогих. Все те, що сказав Даниїл цареві, докладно справдилося. Набуходоносор жив сім літ як неро­зумна звірина, а опісля, коли вернувся до нього розум, він величав Всевишнього, що має силу впокорити тих, які ве­дуться гордовито.
Коли вмер Набуходоносор, то одним з його наступників був Балтасар, мабуть його внук. Коли одного дня він справ­ляв бенкет, то, напившись вина, казав поприносити той зо­лотий і срібний посуд, що його Набуходоносор забрав був з єрусалимської святині, і пити з нього та славити поган­ських божків. І “саме в ту годину показалися пальці наче людської руки і писали напроти свічника на вапні стіни царської палати, бачив цар частину руки, що писала. Коли наляканому цареві ніхто не міг вияснити значення видіння, то до нього привели Даниїла, що сказав цареві сміло: “Ти, Набуходоносорів сину, підняв себе проти Господа небес, і це принесено посуд його дому перед тебе, а ти й дуки твої, жінки твої й наложниці твої пили з них вино, і ти хвалив богів срібних і золотих, мідяних, залізних, дерев’яних і ка­м’яних, що ні бачать, ні чують, ні розуміють, а Бога, що в його руці твоє дихання і в Нього всі твої стежки, ти не пошанував. За це й послана Ним ця частина руки, що оце й написала. І от що написано: Мане, Текель, Фарес. А ось і значіння слів: Мане – обрахував Бог твоє царство і зро­бив йому кінець; Текель – тебе зважено на вазі і знайдено дуже легким; Фарес – розділено твоє царство і віддано ме­дам та персам. Тоді приказав Балтасар, щоб одягнути Да­ниїла в пурпуру, вложити золотий ланцюг на його шию та оповістити його третім князем у царстві. Тієї ж ночі Балтасара, халдейського царя, вбито, а Дарій, цар медів, пе­рейняв царство.” (Дан. 5:22-31).
Коли Дарій пізнав незабаром шляхетність і мудрість Да­ниїла, то хотів настановити його над усім царством. Тоді інші князі й сатрапи почали з заздрости шукати приключки, щоб Даниїла якимсь чином обвинуватити перед царем і зни­щити. З цим бажанням вони піддали цареві думку, щоб він наказав законом упродовж тридцяти днів не покланятися іншому Богові, тільки самому цареві. За нарушения цього закону мали кинути виновника в яму левів. Коли Даниїл не звернув найменшої уваги на цей закон і даді покланявся одному правдивому Богові, заздрісні вельможі стали вима­гати від царя, щоб він приказав кинути Даниїла в яму левів. Цap спочатку не хотів це зробити, але опісля, під натиском вельмож, видав наказ. На щастя, Бог післав до ями свого ангела, що позатикав левам пащі, і вони нічого не пошкодили Даниїлові. “Тоді зрадів цар цим надзвичайно і приказав ви­тягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями і не знайшли ніякого пошкодження на ньому, бо він вірував у свого Бога. І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Даниїла, і вкинено їх у левину яму, так їх самих, як і дітей їх і жінок їх; та ледве вони долетіли до дна ями, а вже леви похапали їх і поторощили їм кості. Після того написав цар Дарій до всіх народів, племен та язиків, що жили по всій його землі: Мир вам нехай умножиться! Оце дається від мене наказ, щоб у кожній області мого царства боялися й шанували Даниїлового Бога, бо Він – Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а владі його нема кінця. Він ви­зволяє й спасає, і творить чуда й знамена на небі і на землі, він спас Даниїла від сили левів. І добре діялося Даниїлові, так за царювання Дарія, як за Кира, царя перського.” (Дан. 6:23-28).
Вавилонці, що були поганами, покланялися великому божкові Баалові, який був зроблений із глини й міді. Цьому божкові складали щодня в жертві 12 великих мір пшеничноі муки, 40 овець і 6 мір вина. Поганські жерці сходилися вночі зі своїми жінками й дітьми та споживали всі жертви, а лю­дям говорили, що це з’їдає їх божок. Щоб відвести царя Кира від ідолопоклонства, Даниїл відкрив йому ошуканство поганських жерців. Тоді цар казав повбивати ошуканців, а ДаниЇJІ розбив божка і зруйнував поганську божницю. Зго­дом убив теж Даниїл великого змія, що його вавилонці по­читали як свого божка. Даниїл дав йому з’їсти смолу зварену з товщем і вовною, і змій від цього розпався. Розлю­чені вавилонці збунтувалися за це проти царя і домагалися видати їм Даниїла на смерть. Цар не міг їм опертися і казав знову кинути Даниїла до левиної ями, де він перебув спо­кійно сім днів. Щоб урятувати Даниїла від голодової смерти, післав Бог ангела, який заніс до Вавилону пророка Авакума з готовим обідом. Коли цар прийшов сьомого дня над левину яму і побачив Даниїла живого, скрикнув голосно: “Великий єси, Господи, Боже Даниїлів!” І казав негайно витягти св. про­рока з ями, а на його місце кинути його противників, що їх леви відразу пороздирали. Тоді сказав цар: “Нехай усі люди на землі бояться Даниїлового Бога, бо Він є Спаситель, що робить чуда й знамена на землі та що визволив Даниїла з левиної ями.” (Дан. 14:40-42).
Між жидівськими жінками в Вавилоні була надзвичайно гарна й побожна жінка Сусанна. Два нечесні судді, захоплені її красою, хотіли намовити її до гріха. Коли ж вона не хо­тіла зневажити Бога й рішуче спротивилася їхнім грішним залицянням, вони хотіли засудити її на смерть, кинувши на неї наклеп, що вона переступила св. заповідь з одним юна­ком. Приявний на суді Даниїл, за Божим надхненням, став в обороні невинної Сусанни, довів суддям, що вони говорять неправду, і врятував Сусанну від смерти. Замість неї, нарід покарав смертю несправедливих суддів. А до Даниїла почав нарід з того часу ставитися з великою пошаною.
Св. Даниїл кожного дня прославляв Бога своєю молит­вnю. Коли одного разу він гаряче молився за зіслання Месіі, Бог об’явив йому через архангела Гавриїла, що з того дня, коли вийде царський приказ про відбудову єрусалимської святині, до приходу Спасителя мине шістдесят дев’ять разів по сім літ ( 483 роки) та що Христос буде розп’ятий в половині сімдесятої седмиці літ. Згодом буде теж зруйнований Єрусалим. Крім цього св. Даниїл передрік, що при кінці світу св. архангел зведе боротьбу з антихристом та що тоді буде таке горе, якого світ попереду ніколи не знав. По цій бо­ротьбі настане загальне воскресіння мертвих.
Минея подає, що вci вони чотири згинули мученицькою смертю за св. віру на приказ царського воєводи Аттика.