СВЯТИЙ АМОС
Одним із старозавітних пророків був св. Амос. Жив він у VIII сторіччі перед народженням Ісуса в місті Текоа між Єрусалимом і Вифлеємом. Замолоду був пастухом. Одного разу, коли він ішов за своєю чередою, покликав його Господь на пророка і послав до ізраїльтян об’являти їм Божу волю. Ізраїльський народ у той час тяжко зневажав Господа мерзенним ідолопоклонством, тому Бог наказав Амосові пригрозити людям Божою карою, спонукати до опам’ ятання та до виправлення. Пророк говорив:
“Почуйте це слово, ним я заплачу над вами, доме Ізраїля! Упала, вже більше не встане діва Ізраїлева! Лежить на власній землі, і нікому підвести її! Бо так говорить Господь Бог: “У місті, що виступало тисяччю в похід, залишиться лиш сотня, у місті, що виступало сотнею, залишиться лиш десять для дому Ізраїля”. Бо так говорить Господь до Ізраїлевого дому: “Шукайте мене й житимете. Не шукайте собі Бетелу, в Гілгал не ходіть; та й у Версавію не вчащайте; бо піде Гілгал у неволю, а Бетел у ніщо обернеться. Шукайте Господа і житимете, інакше він кинеться, немов вогонь, на дім Йосифа і пожере його, і не буде нікого в Бетелі, щоб пожежу погасити. О ви, що правосуддя обертаєте в отруту, а справедливість кидаєте на землю! Той, що створив сім зірок і Оріона, перемінює темряву на ранок, а з дня робить ніч темну, хто скликає води морські (в хмари) й розливає їх по поверхні землі, – Господь, ім’я йому! Він насилає на потужного, мов блискавку, руїну, і спустошення приходить на твердиню. А вони ненавидять суддю у брамі, й гидують тими, що правду говорять! За те, що топчете вбогого й здираєте хабар із нього хлібом, хоч собі будинки з тесаного каменю вимуруєте, та в них не будете жити; понасаджуєте сади-виноградники, та вина з них не питимете. Бо я знаю, яка безліч тих ваших переступів, які великі ваші гріхи; ви ж – вороги праведного, берете хабарі й перекручуєте справи бідного. Тому розумний мовчить того часу, бо час це лихий. Добра шукайте, не зла, щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами, як це ви говорите. Ненавидьте зло, добро полюбіть та поверніть правосуддя в брамі; може Господь, Бог сил, змилується над решткою Йосифа” (Ам 5: 1-15)”.
Сусіднім народам пророк Амос теж передбачив Божу кару за їхні великі й численні злочини. Він пред рік їм:
“Так говорить Господь: “За три й чотири переступи Дамаска не пощаджу, бо вони молотили Гілеад залізними саньми. Я пошлю вогонь на дім Хазаела, і пожере він палаци Бен-Гадада. Я розіб’ю засуви в Дамаску, вигублю мешканців Бікат-Авену й того, що тримає берло в Бет-Едені й народ арамійський піде в полон у Кір” – говорить Господь … Я пошлю вогонь на мури Гази, й він пожере її палаци. .. Так говорить Господь: “За три переступи Едому й за чотири, – не пробачу йому; за те, що він переслідував мечем свого брата, заглушив у собі милосердя, безнастанно лютував у своєму гніві і зберіг невгамовну ненависть назавжди… Я запалю вогонь у мурах Рабби, що пожере його палаци серед розпачливого крику в день бою, серед бурі в день хуртовини. І піде цар їхній у неволю, а з ним і князі його, говорить Господь” (Ам 1).
По проголошенні майбутніх кар за гріхи наказав милосердний Бог Амосові потішити народ описом справедливості, миру й потіх Христового царства:
“Усі грішники мого народу поляжуть від меча, що говорять: “Не наблизиться, не прийде на нас лихо!” У той час підведу я знову занепале царство Давидове, поправлю в ньому проломи, поновлю все розвалене і відбудую його, як було за давніх днів, щоб вони заволоділи останком Едома й усіма народами, що на них було призване моє ім’я, говорить Господь, той, що все це зробить. Настане час, – говорить Господь, – що хлібороб, прийшовши орати, застане ще женця, а той, що топче грона – того, що зерно розсіває. І точитимуть гори винний сік, та й усі пагірки розтануть. Я відновлю Ізраїля, народ мій, і вони відбудують спустошені міста і будуть в них жити; понасаджують виноградники і питимуть з них вина; порозводять сади і їстимуть плоди з них. Насаджу їх глибоко в їхній землі і не вирвуть їх більше з землі їхньої, що я їм дам, – говорить Господь, твій Бог” (Ам 9:10-15).
Св. Епіфаній пише, що коли св. пророк Амос прийшов у місто Бетел, де люди поклонялися золотому бичкові, та став виступати проти ідолопоклонства, то поганський жрець Амасія доніс це ізраїльському королеві Ієровоамові, щоб він покарав Амоса. Коли ж король не наважився виступити проти пророка Господнього, сам жрець Амасія з сином напали на св. Амоса і так побили, що його ледве живого занесли до рідного міста Текоа. Там він незабаром віддав Богові свою св. душу.

СВЯТИЙ ЄРОНІМ
Св. Єронім жив і діяв у бурхливі часи IV сторіччя, коли сміливі й переможні наступи варварів та хиткі господарські й складні політичні умови розвалювали стару Римську імперію. Народжувалася нова доба, на руїнах поганської імперії виростала християнська культура. Провідні особи в той неспокійний час були сильними ораторами, людьми суворої поведінки та моралі, невблаганними противниками поганства. Св. Єронім був одним із християнських діячів того сторіччя.
Народився він 347 року в далматському містечку Стрідоні. Його багатий батько Євсевій звертав особливу увагу на те, щоб його син, пізнавши правди християнської віри, водночас робив добрий поступ і в світській науці. На дванадцятому році життя послали Єроніма на подальшу науку до славного Рима. Там він добре вивчив грецьку и латинську мови, читав твори визначних письменників в оригіналі, а також знав усі правила красномовства. Зокрема, під керівництвом відомого тоді професора Доната, він удосконалював свій письменницький стиль. Але його професор, що був поганином, нічого не давав його душі для плекання чесноти. Далеко від спасенного впливу й опіки християнської родини та серед нового оточення, в якому було ще багато поганського духу, Єронім пройнявся світськими думками, поволі стаючи лугкодушним та свавільним юнаком. Давалося взнаки й те, що він, через тодішній звичай, не був ще хрищений.
Однак молодий Єронім не пропав. Він з кількома своїми шкільними побратимами почав відвідувати підземні римські катакомби, де знайшов живу віру. На двадцятому році життя прийняв св. Тайну Хрищення і почав нове життя. Незабаром після хрищення, через імператорський закон, що зобов’язував студентів неримлян, що досягли двадцятилітнього віку, шукати собі пристановища поза містом, він вирушив у подорож по Західній Європі. Під час цих мандрів він переписував твори християнських письменників для своєї бібліотеки, цікавився життям християнської досконалості і євангельських рад. У той час він познайомився в місті Аквілеї з побожними християнами, що вели суворе аскетичне життя. Один з них називався Руфін. Побувши якийсь час між ними, він вирушив на Схід і опинився в Сирії, в місті Антіохії. Хворий тілом і душею, він дуже жадав спокою, тому замешкав у пустині. Тепер його дні й ночі заповнила молитва, праця й впокорення в товаристві монахів, які, подібно до нього, тікали від світу і бажали жити тільки для Бога. В нових умовах він був у великому піднесенні духу, відчуваючи в душі небесні радощі. Але незабаром настали й такі дні, коли його почали мучити нестерпні спокуси проти чистоти, а передусім спогади про колишнє свавільне життя в Римі. Про це він сам згодом писав св. Євстахії: “У найдальшій дикій й кам’янистій пустині, під жарким, пекучим сонцем, що жахає навіть монахів, які тут живуть, мені ввижався веселий Рим. На тому засланні і в тій в’язниці, на які я добровільно засудив себе з боязні перед пеклом, не маючи іншого товариства, крім скорпіонів і диких звірів, мені здавалося, що я придивляюся до танців римських дівчат. Моє лице було бліде від посту, проте на мене нападали чуттєві бажання; в своєму холодному і худому тілі, що виглядало мертвим, мала ще силу жити пристрасть. Будучи наодинці з цим ворогом, я падав до Ісусових ніг та зрошував їх своїми слізьми, а своє тіло цілими тижнями морив постом. Я не встидаюся виявити свої спокуси, але мені сумно, що я вже не такий, як був тоді, коли часто плутав ніч із днем, плачучи та б’ючи свої груди, аж поки вернувся мій спокій”.
Щоб утихомирити тілесні бажання і відвернути від них свою увагу, Єронім почав вивчати складну єврейську мову. Про це він пише: “Коли моя душа горіла від нечистих думок, то, шукаючи порятунку, я став учнем монаха-ізраїльтянина, навчаючись від нього єврейської абетки … Скільки це коштувало мені праці, які труднощі я мусив перемогти, як часто я втрачав надію, покидав навчання та починав його знову!.. І я дякую Богові, що тепер я збираю такі солодкі плоди з гіркого засіву цієї науки”.
У той час в Антіохійській Церкві був розбрат через трьох кандидатів на патріарший престол. Пустинники, що підтримували різних кандидатів, поділилися на партії і завели між собою суперечки, до яких хотіли втягнути і Єроніма. Але він тримався осторонь цієї ворожнечі. Згодом він написав листа до новообраного Папи Дамаза та просив поради в цій прикрій справі, що роз’єднувала християн. У тому листі” читаємо: “Я злучений з Вашою Святістю, тобто з Петровим Престолом; я знаю, що Церква збудована на цій скелі. Хто споживає Агнця поза цим домом, є безбожною особою. Хто не є в ковчезі, мусить згинути в потопі … Я не знаю Віталіса; я не визнаю Мелетія; Павлин чужий мені. Хто не збирає з Тобою, той розтрачує; хто не Христовий, належить антихристу… Скажи мені, будь ласка, що мені робити? З одного боку шаліє аріанська завзятість, підтримувана світською владою; з другого – Церква (в Антіохії) розділена на три частини, і кожна з них хотіла б затягти мене до себе. Я весь час не перестаю кричати: “Хто злучений з Петровим Престолом, той мій”. Захід був за Павлина, на його бік став також і Єронім. У 378 році Павлин висвятив Єроніма на священика, але він ніколи не відправляв Служби Божої і не хотів бути призначений до духовних послуг при якійсь церкві; він бажав назавжди залишитися монахом або затворником.
З Антіохії Єронім переїхав 379 року до Царгорода, де заприятелював зі св. Григорієм Назиянзьким, слухав його богословські виклади. Там він розпочав свої переклади Старого Заповіту. В 382 році він прибув до Рима і став папським писарем. Заохочений Петровим Намісником, почав удосконалювати переклад Нового Заповіту. Одночасно закликав римлян до релігійного життя, ставши провідником гуртка побожних римських жінок, що відреклися світу і вели надзвичайно аскетичне життя, посвячене Богові. Такий великий Єронімів вплив на відомих римлянок розбудив у деяких особах заздрість, і вони стали осуджувати його суворість у духовному проводі та сумніватися в його чистоті. Єронім дуже різко виступав проти своїх осуджувачів у своїх писаннях і тим набув собі багато ворогів.
Щоб знайти бажаний спокій для своєї душі й письменницької праці, він виїхав з Риму до Палестини і осів у Вифлеємі. Там було засновано два монастирі: чоловічий і жіночий. Єронім став для них духовним провідником. Він далі перекладав Святе Письмо, писав богословські праці, навчав дітей римських урядників і визнавців, рятував бездомних утікачів із знищеного варварами Риму, писав листи до численних людей з цінними порадами й відповідями, так що зі своєї келії у Вифлеємі він став духовним провідником половини Заходу і речником усього християнського світу.
Щодо письменницької праці Єроніма, то він переклав з єврейської мови більшість книг латинською, перевірив давній переклад Нового Заповіту, давши Латинській Церкві Вульrату. Тридентський Собор проголосив її віродостойною Біблією латинського обряду. Цим перекладом він здобув собі почесне звання Учителя Церкви і Найбільшого Вчителя у поясненні Святого Письма. Його твори визначаються гарною мовою й добрим стилем. Ще за його життя християнські Схід і Захід виsнавали Єроніма найбільшим авторитетом у справах Святого Письма. Він був першим серед знавців Біблії. Св. Августин засвідчує, що Єронім прочитав за своє життя твори всіх відомих письменників про вчення св. Церкви. Його праці, повні висловлювань зі Святого Письма, вказують на те, що він знав велику частину Біблії напам’ять. А цитуванням у своїх творах Східних Отців він ознайомив з ними Західну Церкву.
Крім перекладів Святого Письма, Єронім написав також праці, що мають історичну, аскетичну цінність, а також багато листів. У нього є твір про постійне дівицтво Пресвятої Діви Марії, вшановування св. мощей та чернечий стан. Єронім любив Боже слово, воплочення Його. Про цю річ він говорив: “Незнання Біблії означає незнання Христа, а Христос є Божою силою і Божою мудрістю. Чим є життя без знання Святого Письма? Через Біблію стає знаним сам Христос, що є життям вірних!”
Свою любов до Божого слова Єронім висловив зокрема в сердечному листі до своєї духовної доньки, св. Павлі: “Що може бути святіше від цього таїнства (Святого Письма)? Що може бути приємнішим над приємність, знайдену в ньому? Яка страва, який мед може бути солодшим від вивчення премудрості Божого плану, входження в його святилище та оглядання думок Творця, прислуховування до слів свого Господа, які, хоч і висміяні “мудрецями” цього світу, є повні істини! Дозволь іншим, якщо вони хочуть, посідати маєтки та пити з кубків, оздоблених дорогим камінням, одягатися в шовк і тішитися людськими похвалами. Нашою радістю нехай будуть роздуми вдень і вночі над Божим законом, стукання до його дверей, приймання хліба Пресвятої Трійці, щоб, маючи попереду свого Господа, йти вперед”.
Єронім здобув собі велику славу перекладом Святого Письма, проте головним у його житті був аскетизм, тобто здобування християнської досконалості беззастережним самозреченням і постійним упокоренням. Найбільшу пошану здобув Єронім у своїх сучасників проповідуванням християнсько’ї досконалості, підкріплюючи сказане власним суворим життям.
3 його духовного проводу найбільше користав гурт римлянок, до яких належали вшановувані згодом у Католицькій Церкві як Святі: Маркела, її сестра Азелля і мати Альбіна, Леа, Меланія Старша, Фабіоля, Павля та її дві доньки – Блезілля і Євстахія. За вказівками Єроніма, вони, як і інші побожні особи, наприклад, зять св. Павлі, св. Паммахій, вели надзвичайно вмертвлене, суворе життя. Кожний день у них був наповнений молитвою, постом, працею, зреченням усякої виставності в одежі й домашній обстановці, безперервним чуванням над кожною своєю думкою, а також читанням та вивченням Святого Письма.
Особливу увагу Єронім звертав на досконале самозречення. Справжній наслідувач Ісуса Христа повинен зректися родинних зв’язків, грошей і слави між людьми. Єронім бачив, що тодішні римські християни вели розкішне життя, противне християнському духові, тому від своїх духовних синів і доньок вимагав найбільшого самозречення, бо тільки таким чином можна було дійти християнської досконалості. Хто хоче беззастережно належати Христові, той мусить відректися світу з усім його способом думання й життя. Не треба нічого ненавидіти з того, що Бог створив, але тільки відсувати від себе все те, що може хоч на хвилину зменшити святу й досконалу любов до Бога й ближніх. Християнське самозречення є досконалим виконанням Христового заповіту: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе свій хрест і йде за мною” (Лк 9:23). У своєму навчанні Єронім наголошував на дівицтві й чистоті, що завжди є знаком повної посвяти Богові. Життя в непорушній чистоті було серед римського поганського світу певним знаком божественного характеру Христової Церкви. Щоб зберегти невинність душі й тіла, треба постійно молитися, приборкувати своє тіло, а також повністю відокремитися від світських людей, що можливо лише в монастирі. Чисте життя є найкращим наслідуванням самого Ісуса Христа. Це життя наче земних ангелів, що не одружуються, але живуть біля Бога і для Бога, щасливі його любов’ю. Їхнє життя – це неподільна й досконала служба єдиному Господеві. Як говорить Святе Письмо: “Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві … Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом. .. ” (І Кр 7:32, 34).
Самозречення і чистота, злучені з молитвою, наукою й умертвінням – це те головне, на чому Грунтувалося Єронімове життя, і зберігання чого він домагався від усіх тих осіб, які за його проводом вели життя, посвячене Богові. Твори Єроніма і його духовний провід посвячених Богові осіб не всім подобалися, різні люди почали осуджувати його та висувати проти нього тяжкі закиди. Єронім не мовчав, а негайно відповідав своїм противникам. Будучи запальної і скорої до гніву вдачі, він розправлявся зі своїми противниками безжально, вживаючи дуже гострих висловів. Така завзята словесна боротьба могла тривати цілі роки, бо Єронім не був скорий до примирення. Суперечку він мав навіть зі св. Августином через різницю в поглядах на деякі речі Святого Письма. Найдовшу боротьбу вів Єронім з колишнім своїм приятелем о. Руфіном, церковним письменником, проти якого виступав за його підтримку письменника Орігена, який в своїх творах пропагував Думки проти правовірності.
Єронім був мужем гострого розуму і всією душею відданий Божій справі, плеканню християнських чеснот і найвищої досконалості. Він добре знав свої помилки і був свідомий кожного свого слова, що порушувало правду чи любов, тому щиро каявся в своїх провинах та все виправляв суворою покутою та досконалою любов’ю до Бога й ближніх. Господь допоміг йому перемогти зло добром.
Довголітня, невтомна праця та сувора покута почали вичерпувати тілесні сили св. Єроніма, і його життя почало добігати до кінця. Але його дух навіть тоді не ослаб, а навіть, як здавалося, став ще сильнішим. Закінчивши свій шлях 420 року, святий залишив нам приклад життя, посвяченого Богові, багате чеснотами та заслугами. Св. Єронім, Учитель і Отець Церкви, – це великий доброчинець християн, приклад для наслідування тим, що хочуть прислужитися Божій справі і стати учасниками благословення Господнього Сина.