Одна з книг Старого Заповіту називається “Книга Іова”, в якій йдеться про старозавітного праведника. Був він сином Нахора, Авраамового брата, і жив в Арабії. Бог дав йому сім синів і три доньки, а, крім цього, великий маєток: на його пасовиську паслися тисяча волів і сім тисяч овець, три тисячі верблюдів і п’ятсот ослиць. Було в нього багато челяді. Завдяки такому багатству Іов був першою людиною між усіма своїми сусідами. Крім великого маєтку, мав Іов ще один, набагато цінніший скарб: він був людиною щирою, справедливою та богобоязливою. Він боявся гріха більше ніж вогню. Бог дав йому велику мудрість; його діти й сусіди в усьому покладалися на нього, а його слова, наче рання роса, спадали на їхні душі. У своїй доброті Іов був батьком убогих і сиріт, помічником вдовиць, оборонцем покривджених. Був наче оком для сліпого, а ногою – для кривого. Свого хліба не вкусив, доки разом з ним не їв якийсь убогий, бо, як сам говорив, милосердя росло з ним з його дитячих літ, а його око співчувало терплячим, що не мали одежі. Ніколи гість не стояв перед його ворітьми, бо вони завжди були відчинені для подорожніх. Не кривдив нікого зі своїх робітників, бо пам’ятав, що відповідатиме на Божому суді за кожну несправедливість. Свого маєтку Іов не використовував для розкоші і гріха, як це звичайно робили інші, а жив стримано й тверезо. Був вірним своїй дружині, бо подружню зраду вважав за вогонь, що все спалює й нищить. Був лагідним і добрим навіть до ворогів. Ніколи не радів з їхнього нещастя, не говорив нічого лихого про них.
Іов добре розумів, що людина родиться, мало живе, повна всяких вад; як квіт зацвітає і як тінь відходить, тому в своєму щасті й достатку він був надзвичайно покірний, в своєму золоті не бачив сили і на багатство не покладав надії. Часто думав про марноту тих речей, пригадував собі смерть і суд та говорив: як дереву обітнуть галузки, то воно відмолодіє, бо в землі залишається його корінь, але як умре людина без добрих діл, то куди піде? В своїй великій покорі вважав себе Іов перед Богом за зів’ялий лист і суху солому, тому молився: “Ти, Господи, єси вогонь, а я – суха солома, Ти – сильний вітер, а я – лист на землі; як не боятися твоєї сили? Знаю, що не виправдається перед Тобою людина, на тисячу питань не відповість тобі”.
Іов мав десятеро дітей. Хоч вони були побожні, проте він нагадував їм завжди поводитися стримано й пристойно, щоб часом серед забав не згрішити. Тому кожного дня приносив за кожну дитину окрему жертву Господу і сердечно молився, щоб Бог простив його дітям всяку добровільну й недобровільну провину. Такий був Іов: побожний і багатий.
Але правдиву побожність найкраще пізнати в нещасті. Щоб дати великий приклад, як людина повинна й може прославити Бога навіть у лиху годину, Господь дозволив сатані спокушати Іова великими муками. За один день той позбувся всього маєтку, слуг і дітей. Коли впало на нього те велике нещастя, Іов на знак смутку й жалоби роздер на собі одежу, обстриг волосся на голові, потім припав до землі, поклонився Богові та сказав: “Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і вернуся туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!” В усьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога” (Іов 1:21-22). Хоч за один день втратив увесь свій великий маєток і всіх дітей, не провинився проти Бога ні одним словом грішного нарікання. Бо праведний Іов любив Господа над усе.
Після цього першого нещастя незабаром спало на праведника друге: сатана покарав його від ніг до голови страшною проказою. Бідний Іов сів тоді далеко від хати і черепком згортав гній, що витікав з його гниючого тіла. Коли його жінка побачила ту велику муку, почала за спокусою сатани радити Іову зневажити Бога, накликати на себе наглу смерть, щоб скінчилися його терпіння. Але праведник відповів їй: “Ти говориш так, наче безумна. Приймали ми добре від Господа, а лихого не мали б приймати?” І не образив Іов Бога жодним словом. Подібно відповів він і трьом своїм при.ятелям, які прийшли відвідати його, дорікаючи, що Бог, певне, карає його за якісь таємні гріхи. Іов сказав їм: “Хоча б Господь і вбив мене, я таки уповаю на Нього. Бо я знаю, що мій Відкупитель живе та що я воскресну останнього дня. Знову буду зодягнений у свою шкіру і в своєму тілі бачитиму Бога, свідка своєї невинності. Я став як дерево, що з нього опало листя, я, колись відомий, статечний і багатий, тепер зневажений, бо мій Господь торкнувся і зламав мене. Але .я все те, що зіслав на мене мій Господь, терплю, бо знаю, що не залишить мене мій Бог, хоч я і падаю; Він завжди спасе мене, і на Нього я покладаю надію”. Таким був праведний Іов: в щасті й нещасті вірний Богові, завжди повний надії на його милосердя.
Господеві сподобалася вірність праведного Іова, і після великого випробовування Він винагородив його. Бог повернув Іовові здоров’я, повагу між людьми, дав йому вдвічі більший маєток, знову десятеро дітей і ще сто сорок вісім літ подальшого щасливого життя.
Доля старозавітного Іова на землі була мінливою. Тільки він сам ніколи не змінювався: чи в щасті, чи у великому стражданні він любив Бога над усе, а ближнього – .як себе і був праведним до самої смерті.