СВЯТИЙ ЕПІФАНІЙ
Св. Епіфаній народився приблизно 310 року в Палестині, поблизу міста Елевтерополя. Можливо, він походив з єврейського роду і замолоду прийняв Христову віру. Маючи велике бажання глибоко дослідити Святе Письмо, він добре вивчив єврейську, сирійську, грецьку й латинську мови. Епіфаній відвідував різних пустельників, що на самоті, далеко від світового гамору, вели життя, посвячене досконалій прослані Бога і спасінню власної душі. Захоплений побожним життям мешканців пустині, він скоро й сам вибрав собі стан Богові посвяченого ченця. Щоб добре пізнати основи монашого життя, він уже як чернець перейшов до Єгипту, де якийсь час проживав у монастирі.
Приблизно 333 року Епіфаній повернувся до Палестини і був висвячений на священика. Незабаром він збудував монастир, до якого почали вступати чоловіки, що бажали під його проводом вести чернече життя. Коли деякі з учнів Епіфанія звертали увагу на те, що він робить занадто важкі вмертвіння, які перевищують природні сили, він відповідав їм: “Бог дає нам Небесне Царство тільки тоді, коли ми працюємо; а все те, що ми робцмо, не може навіть рівнятися з тим вінцем, який намагаємося здобути”. Свої покаянні діла Епіфаній поєднував з гарячими молитвами. Він перечитав більшу частину всіх відомих тоді письменницьких творів.
Коли за імператора Констанція розгорілось жорстоке переслідування християн, Епіфаній не раз залишав свою монастирську келію та поспішав до терплячих вірних із словом потіхи й заохоти до постійності у вірі в час тривоги. Коли місцевий єпископ підпав під вплив єретика Акакія, напіваріанина, Епіфаній прилюдно порвав з ним усякі зв’язки. А коли під час читання Орігенових творів він побачив у них фальшиві думки, то виступив проти письменника, вважаючи його за того, що спричив усі тодішні єресі, які розбивали єдність Христової Церкви і наносили шкоду людським душам. Завдяки сильній обороні св. віри сучасники вважали Епіфанія речником Палестини. Повага до нього була така велика, що люди з усіх сторін йшли до монастиря за його порадами в різних справах. І ніхто з них не відходив від Епіфанія без духовної потіхи.
Завдяки діяльності й тій славі, що розходилася про нього по християнському Сході, вибрали Епіфанія 367 року єпископом міста Саламіни на острові Кіпрі. Але він і далі продовжував ходити в своїй простій чернечій рясі і керувати своїм монастирем в Елевтерополі. Він був надзвичайно милосердним до вбогих; багато побожних людей давали йому гроші для розподілу між потребуючими. Слава про святість Епіфанія була така велика, що навіть аріанський імператор Валенс, який переслідував правовірних, залишив його в спокою, майже єдиного єпископа на східному побережжі Середземного моря. Св. Єронім згадує, що коли Епіфаній бував між людьми, то багато було бажаючих поцілувати його руку. Вирушивши 403 року з Царгорода до своєї єпископської столиці в Саламіні, св. Епіфаній дорогою помер. Мав він тоді близько 93 роки.
Святий залишив кілька творів, якими підтримував людей у правдивій вірі, відкидаючи фальшиві вчення різних єретиків.

СВЯТИЙ ГЕРМАН
Св. Герман прийшов н.а світ у VII сторіччі. Він був сином царгородського сенатаора Юстиніана. По висвяченні на священика якийсь час працював при патріаршій церкві в Царгороді, а після смерті батька був покликаний на єпископа міста Кизика. У той час багато шкоди християнським душам завдавала єресь монотелітів, баламутячи народ, начебто Ісус Христос не мав одночасно Божої і людської волі. Єпископ Герман разом зі св. патріархом Киром рішуче викрив фальшиву науку, за що імператор Филипик прогнав їх на заслання. Св. Кир там і помер. Тоді престол царгородського патріарха посів за наступного імператора Анастасія ІІ єпископ Герман.
Ще того самого 715 року скликав у Царгороді Синод, на якому 100 єпископів ще раз виразно окреслили науку Христової Церкви про дві волі і два діяння в Ісусі Христі та оголосили поза церквою провідників монотелітської єресі.
Св. Герман навчав народ, пояснював трудні місця зі Святого Письма, складав проповіді на Господні й Богородичні свята, а також релігійні пісні на час нічного чування в церкві. У 717 році імператором став Лев Вірменин. На бажання Германа він присягнув, що непорушно зберігатиме правдиву віру, а по коронації написав листа до Папи Григорія ІІ з проханням прийняти його до церковної єдності. Але через десять років імператор зламав свою присягу, ставши на бік єретиків-іконоборців, що виступали проти звичаю вшановування св. образів. Патріарх Герман пригадав імператорові його врочисту присягу під час коронації. Та все ж, імператор заборонив у всій державі прилюдно вшановувати св. образи й статуї та наказав так високо попіднімати ікони по церквах, щоб не можна було їх цілувати. Згодом він взагалі наказав знищити всі образи по церквах” та позамальовувати їх на стінах. Народ надзвичайно стривожився такими розпорядженнями імператора, а коли розійшлася чутка, що мають знищити статую Ісуса Христа, яка стояла над брамою царської палати, гнів народу вже не можна було стримати. Коли царський урядовець почав рубати статую сокирою, одна жінка потрясла драбиною, на якій він стояв; той упав на землю, де люди добили його палицями. Цей нещасний випадок став причиною жахливого переслідування правовірних. Багатьох з них поробили каліками, позбавили майна, прогнали на заслання.
Патріарх Герман, хоч уже був дуже старий, проте безбоязно виголошував у Царгороді проповіді на оборону св. образів, а також писав листи в цій справі до тих єпископів, що хилилися на бік іконоборців. До єпископа Томи в Клавдіополі він писав: “Ікони – це історія в зображенні, вони призначені тільки для прослави Небесного Отця. Коли ми вшановуємо зображення Ісуса Христа, то ми не віддаємо честі фарбам, накладеним на дерево, але шануємо невидимого Бога, що перебуває у лоні Отця; Йому ми віддаємо Божу честь духом і правдою”. На свого листа до Папи Григорія ІІ в тій справі Герман одержав відповідь, яка збереглася досі, в якій Христовий Намісник висловив йому глибоке признання за його оборону правовірного вчення й передання. Імператор Лев весь час намагався переманити старенького патріарха на свій бік. Коли ж побачив, що йому ніяк не вдасться захитати Германа в його переконаннях, то скликав 730 року незаконний синод єпископів у Царгороді, де примусив св. Германа залишити патріарший престол. Святий переїхав до родинного маєтку, де ще два роки свого життя провів у приготуванні до смерті. По небесну нагороду відійшов св. Герман 732 року, коли йому було понад 90 літ.