Коли візантійський імператор Константин Копронім почав боротьбу з вшановуванням св. образів, батько св. Никифора, що був імператорським писарем, але передусім – Божим слугою, став на оборону правовірних. Розлючений імператор позбавив його посади, опісля наказав бичувати та мучити його і, врешті, прогнав з Царгорода до міста Нікеї, де він через шість років помер як св. визнавець.
Маючи такого святого батька, молодий Никифор став мужем, сильним вірою й побожним життям. Одночасно він з великим успіхом вчився в тодішніх школах. Він визначався знанням філософії, музики й був добрим промовцем. У той час, коли його батько карався на засланні, Никифор жив у Царгороді сам. Згодом, після смерті батька, він проживав разом зі своєю побожною матір’ю, Євдокією, яка після похорону чоловіка повернулася з Нікеї до Царгорода. Коли цариця Ірина повернула Христстовій Церкві давні права, Никифора наділили давніми батьковими правами. Завдяки своїй чесноті, доброму характерові й здібностям він незабаром став першою особою у Візантійській державі. Під час VII Вселенського Собору в Нікеї (787 р.), у якому Никифор брав участь як представник імператора, його вибрали головним писарем Собору.
Хоч Никифор був улюбленцем імператорського двору й мав на кожному кроці нагоду до веселого й розкішного життя, проте не мав світського духу. У вільний час, коли вельможі безжурно забавлялися, Никифор читав св. книги і багато молився. Згодом він навіть збудував у самітній і затишній околиці над Чорним морем монастир. Пізніше, коли в імператорському дворі наростав конфлікт між молодим імператором і його матір’ю, царицею Іриною, він зрікся своєї посади, покинув столицю і оселився в своєму монастирі. Там, разом з іншими побожними чоловіками, що покинули світ, почав жити лише для Бога й спасіння своєї душі, хоча в той час він був ще еві тською людиною.
Тим часом помер патріарх Тарас. Імператорський двір був тієї думки, що гідним Йоlо наступником може бути Никифор, тому його відразу покликали перейняти патріарший престол. Але тому спротивилися Отці Студити та їхні прихильники, що вважали порушенням церковних законів вибирати патріархом світську людину. Коли з тієї причини Никифор вагався з рішенням, імператор домігся того, щоб він посів престрл царгородського патріарха. Під час свячень Никифор тримав у руках свою книгу, яку він написав на оборону св. образів, а по свяченнях поклав її за вівтарем, немовби заявляючи, що завжди оборонятиме традиції Христової Церкви. Никифор зробив тоді помилку: не повідомив відразу Христового Намісника в Римі про те, що він посів патріарший престол. Зробив він це аж тоді, коли св. Теодор Студит і його Чин помирилися з ним. Тоді Никифор написав до Папи про своє обрання, склав визнання правдивої віри та пообіцяв, що на майбутнє своєчасно повідомлятиме Рим про важливі події в патріархаті.
Никифор був добрим управителем Христової Церкви, разом зі св. Теодором Студитом старався піднести мораль і дисципліну по монастирях та між духовенством. Однак цьому стали на перешкоді сумні події, що трапилися у царському дворі, а передусім єретицькі погляди пізнішого імператора Лева Вірменина і його переслідування правовірних за вшановування св. образів. Коли імператор пробував залучити Никифора до своєї єретицької справи, св. патріарх рішуче відкинув імператорські старання: “Ми не можемо змінити старовинний звичай, ми вшановуємо св. ікони, подібно, як хрест і св. Євангеліє”. А єретицьким єпископам, що запросили його на свою нараду в імператорській палаті, він відповів: “Хто дав вам владу? Якби це був той, що керує. кораблем старого Риму, я готовий. Якби це був Олександрійський наступник св. євангеліста Марка, я готовий. Якби це був патріарх Антіохії або Єрусалима, я не противлюся. Але хто ви є? В моїй єпархії ви не маєте ніякого права”. Опісля він прочитав той канон, що проголошував поза Церквою тих духівників, які відважилися б виконувати розпорядження іншого єпископа в єпархії. Тоді єпископи-іконоборці зі свого боку усунули Никифора з патріаршого престолу. Після того його противники пробували кілька разів позбавити його життя, а потім імператор прогнав його з краю на заслання, де він провів 15 літ в своєму монастирі над Босфором. Наступний імператор готовий був повернути Никифорові волю і патріарший престол, якби він погодився забути про вшановування св. ікон; але цього не дозволило йому його сумління, і він до самої смерті залишився на засланні (828 р.), звідки сміливо обороняв св. правду своїми писаннями.
У 846 році, за патріарха св. Методія, цариця Теодора наказала привезти з великою врочистістю мощі св. визнавця Никифора до Царгорода і покласти їх для вшановування в церкві св. Апостолів.
