Однією з найзворушливі­ ших історій, які подає нам Святе Письмо, є історія св. Марії Магдалини. У Євангелієві від св. Луки читаємо: “Просив (Ісуса) хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов (він) до фарисея в хату й сів за столом. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і, ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати та й цілувати ноги й мастити пахощами. Побачивши те, фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: “Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця!” Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю.” “Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?” Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” І, обернувшись до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.” Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи”. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає?” До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі” (Лк 7:36-50).
Жінка, з якою познайомив нас св. євангеліст Лука, називалася Марія. Походила вона з місцевості Магдалі, що на західному побережжі Галилейського озера, тому була відома як Марія Магдалина. Була вона сестрою побожного Лазаря й Марти, які проживали на хуторі у Витанії, поблизу Єрусалима.
Марія Магдалина була великою красунею. Вона безжурно проводила час з чоловіками. Не маючи над собою опіки побожних батьків, яких вона скоро втратила, Марія стала незабаром відомою розпусницею. В ній, як довідуємося від св. Луки, сиділо “сім бісів” (8:2). Марія, покинувши рідну хату, жила. окремо від Лазаря й Марти, які надзвичайно переживали за грішне життя своєї сестри та молилися за її навернення.
Спочатку Марія не звертала уваги на святу науку Ісуса Христа. Але згодом слова правди й чуда, здійснені Месією, зацікавили її. Одного разу в людській юрбі Марія почала слухати Христа. Спасенні слова його науки й Божа ласка почали діяти в ній. Марія стала плакати й каятися. Покинувши грішне життя, в покорі вернулася до Лазаря й Марти. Чудо сталося: грішниця навернулася. Під час гостини в фарисея вона, слізьми миючи Ісусові ноги, була вже іншою людиною. Ісус знав це і з любов’ю оправдав її. Марія Магдалина стала найвірнішою Христовою ученицею; разом з іншими жінками допомагала Ісусові та його апостолам у місійній праці.
Ісус Христос у вільну годину заходив до Лазаря та його сестри Марти на короткий спочинок і гостину. Спочатку в домі жили тільки Лазар і Марта, а згодом Марія. Про одну з таких зустрічей пише нам св. Лука: ” … Ісус увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була ж у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10:38-42).
По якомусь часі занедужав і помер брат Марії й Марти Лазар. Про цю подію та участь у ній Марії Магдалини розповідає св. євангеліст Йоан: “Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. Отож послали сестри до нього сказати йому: “Господи” -той, що любиш ти його, слабує.” Зачувши те, Ісус мовив: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.” Любив же Ісус Марту і її сетру, і Лазаря. ..
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. Була ж Витанія недалеко Єрусалима, стадій з п’ ятнадцять, і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: “Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.” І каже їй Ісус: “Твій брат воскресне.” “Знаю, – каже до нього Марта, що воскресне у воскресіння, дня останнього.” А Ісус їй: “Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?” “Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей”. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: “Учитель прийшов і тебе кличе.” Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. Ісус ще не ввійшов у село: був він на тому місці, де його зустріла Марта. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: “Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!” Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: “Де поклали ви його?” Кажуть йому: “Іди, Господи, і поглянь”. Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: “Бач, як він його любив!” А деякі з них мовили: “Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?”. І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. “Відкотіть камінь”, – звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: “Господи, відгонить уже: четвертий бо день.” “А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?” Відкотили, отже, камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: “Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.” А промовивши те, кликнув на ввесь голос: “Лазарю, вийди сюди!” І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: “Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.” І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї … ” (Йо 11:1-45).
“Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, Якого воскресив був з мертвих. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: “Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?” Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. Тож Ісус промовив: “Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди” (Йо 12:1-8). “Істинно кажу вам:~ “Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин”.(Мт 26:13).
Коли настав час Христової муки, Марія Магдалина була поблизу свого найдорожчого Спасителя. “А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо 19:25). Коли Ісус Христос помер, і Йосип Ариматейський обгорнув Господнє тіло плащаницею та поклав у гробі, “Марія Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де Його покладено” (Мр 15:47). Вернувшись з Голгофти додому, Марія ввесь час думками була біля Ісуса Христа, що лежав у гробі. “Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його (Мр 16:1). “Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці. Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: “Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де 1юкладено його!” Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці.”.” Тож повернулись учні знов до себе. Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А, плачучи, нахилилась вона до гробу, і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. І кажуть вони їй: “Жінко, чого плачеш?” – “Узяли мого Господа, – відповідає їм вона, – і не відаю, де покладено його.” Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. І каже їй Ісус: “Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?” Гадавши ж вqна, що це садівник, говорить йому: “Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його.” Мовить до неї Ісус: “Маріє!” А та обернулась та до нього по-єврейському: “Раввуні!”, що у перекладі означає: “Учителю!” А Ісус їй каже: “Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: “Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.” І пішла Марія, щоб звістити учням: “Бачила я Господа”, – та й що він це їй повідав (Йо 20:1-18).
Про життя св. Марії Магдалини після Христового вознесіння є кілька передань. За одним з них, вона вела до самої смерті надзвичайно суворе, покаянне життя. Згідно з цим переданням, св. Августин сказав, що Марія Магдалина “плакала не тільки в домі Симона прокаженого, а й по зісланні Святого Духа, бо безнастанно жалувала, оплакуючи все життя свої давні гріхи”.
Деякі церковні історики вважають, що події, подані в цім життєписі Святої, стосуються різних жінок. Незважаючи на цю розбіжність у поглядах, можемо сміло твердити: св. Марія Магдалина була щасливою жінкою; завдяки своєму щирому каяттю й гарячій любові до Ісуса Христа стала його святою ученицею й апостолкою, а згодом – небесною опікункою багатьох душ, що в немічному тілі ведуть свій бій за вічне щастя.