Антіохійський патріарх св. Мелетій був, як пише св. Григорій Богослов, “найпобожнішим єпископом, простим, відвертим, повним Бога, лагідним, мужнім і покірним”. Походив він зі славного роду в місті Мелітині у Вірменії. Хоч зростав серед достатку й міг жити безтурботним життям, проте ще юнаком вправлявся в умертвінні й постах. Завдяки добрій славі як серед правовірних, так і серед єретиків-аріан його вибрали єпископом міста Севастії. Та в тому місті він зустрів такий спротив, що мусів зректися єпископської столиці. Після того перебував якийсь час у пустині, а згодом – у місті Вереї в Сирії.
У той час аріани вчинили великий заколот у сирійському місті Антіохії, прогнавши звідти 331 року патріарха св. Євстатія. Впродовж 30 літ правовірні були поділені: одні признавали разом з аріанами їхніх єпископів, інші, за проводом священика Павлина, трималися від них подалі, збиралися окремо на богослужби й називали себе євстатіянами або павлиніянами. 3 непохитними у вірі був у добрих взаєминах св. Атанасій Олександрійський.
Коли аріани прогнали з Антіохії єпископа Євстатія, патріарший престол залишався незайнятим, тоді за старанням самих аріан і деяких правовірних вибрали 361 року на патріярха св. Мелетія – мужа достойного, мудрого, праведного й улюбленця народу. Імператор Константій потвердив той вибір і запросив св. Мелетія до Антіохії. Частина католиків не признала його архіпастирем, вважаючи його вибір незаконним, бо в ньому брали участь єретики. Під час того перш ого перебування в Антіохії св. Мелетій висвятив на диякона св. Василія Великого.
Під час вибору св. Мелетія на патріарха Антіохії аріани віддали за нього свої голоси, надіючись, що вони порозуміються з ним. Та сталось інакше. Незабаром після вибору прибув до Антіохії імператор Константій, бажаючи, щоб різні єпископи пояснили йому слова Святого Письма про Божу Премудрість: “Господь створив мене почином путі своєї, першою з його чинів споконвічних. Я настановлена була від віку, від початку, раніше, ніж земля постала” (Прип 8:22-23). Юрій, Лаодикійський єпископ, пояснив ті слова по-аріанськи, Акакій з Кесарії – теж по єретицьки, а св. Мелетій пояснив ті глибокі слова правовірно, розуміючи їх як втілення Божого Сина. Це сміливе й прилюдне визнання правдивої Христової віри так розлютило аріан, що на їхню вимогу імператор через 30 днів після схвалення вибору Мелетія на патріарха, прогнав його з Антіохії до Вірменії, а патріархом став єретик Євзой. Тоді від аріан відлучилася й решта правовїрних, які тепер хотіли поєднатися з павлиніянами; та ті не хотіли ні прийняти їх до своєї громади, ні визнати св. Мелетія своїм патріархом, тому що бажаючих з’єднання правовірних христили аріани, а св. Мелетій був вибраний також і аріанськими голосами. Через таку непримиренність павлиніян поглибилося роз’єднання правовірних, які тепер мали двох душпастирів, бо павлиніяни вибрали єпископом свого провідника Павлина.
Але більшість правовірних залишилися надалі вірними св. Мелетієві, що далеко від своїх вірних молився за них Богу й вів святе життя, повне чесноти й добрих діл. Мелетіяни щиро любили свого святого пастиря, дітей називали його іменем, вважаючи це прикрасою своїх родин, безпекою домів і спасінням тих, що матимуть ім’я св. патріарха. По хатах ставили образи Святого й раділи його подобою.
За наступного імператора, Юліана Відступника, св. Мелетій вернувся з заслання до Антіохії (362 р.); мелетіяни прийняли його з радістю, й увесь Схід признав св. Мелетія законним архіпастирем Антіохії. Та роз’єднання тривало далі, бо проти св. Мелетія продовжували виступати павлиніяни, а з ними св. Атанасій Олександрійський і весь правовірний Захід. Відносини в Антіохії були надзвичайно складні. Аріани позаймали всі церкви, крім однієї, яку віддали добровільно Павлинові. Св. Метелій не мав у місті жодної церкви й мусів відправляти Службу Божу поза ним у старовинній церкві св. Апостолів.
Крім аріанської єресі й роз’єднання між правовірними, св. Мелетія засмучувало ще й те, що Юліан Відступник зробив Антіохію столицею відновленого поганства. Коли св. Мелетій спротивився імператорським задумам, Юліан знову засудив його на заслання, звідки він, однак, незабаром вернувся після скорої смерті Юліана у війні з персами. За Юліанового наступника, імператора Йовініана, правовірні втішалися імператорською ласкою, а св. Мелетій зі св.Євсевієм Самосатським та св. Пелагієм Лаодикійським скликали в Антіохії Собор, на якому 27 єпископів визнали віру в божество Ісуса Христа і засудили аріан. У той час охристив св. Мелетій св. Івана Золотоустого і призначив його церковним читцем; при св. патріархові перебував тоді св. Іван три роки.
Наступник Йовініана, імператор Валент, був спочатку правовірним, але згодом під впливом жінки став аріанином і жорстоким гонителем вірних. Прибувши 372 року до Антіохії, він пробував перетягнути св. Мелетія в табір аріан, та коли це йему не вдалося, прогнав св. Мелетія третій раз на заслання. Коли народ довідався про ту сумну подію, піднявся на оборону свого несправедливо переслідуваного архіпастиря й обкидав камінням імператорського намісника, який вивозив св. Мелетія з Антіохії; намісник був би, напевно, загинув, якби Святий не заслонив намісника своїм плащем. Після того св. Мелетій перебував у Вірменії, в своєму маєтку в Гетазі. Тим часом в Антіохії лютував Валент, переслідуючи правовірних; але вони виявили себе вірними й постійними у вірі, як і їхній патріарх, хоч їх і проганяли з міста, з-над ріки, з гір, звідусіль, де вони збиралися. Деякі закінчили життя в муках, інших кинули в ріку Оронт.
Після смерті Валента 378 року, за імператора Ґратіяна, втихло переслідування й настав для правовірних час волі. Св. Мелетій вернувся з заслання і третій раз посів свій патріарший престол. Усе місто вийшло йому назустріч, багато вірних вважали себе щасливими, що можуть бачити його лице, чути його голос.
Тим часом роз’єднання правовірним через павлиніян поширилось з Антіохії на інші церкви в провінції. Св. Мелетій старався повернути вірним церковну єдність, у чому допомагав йому св. Василій Великий. До Антіохії прибув 379 року імператорський генерал Сапор, щоб допомогти християнським пастирям вернутися до своїх церков, тоді ж відбулася єпископська нарада, на якій був також і противник св. Мелетія єпископ Павлин. Св. Мелетій запропонував Павлинові разом в злагоді управляти вірними, а після смерті одного з них той, що залишиться, стане одним пастирем усіх вірних. Він говорив до Павлина: “Зберімо своїх овець в одну отару й бережімо їх разом. Якщо єпископський престол є причиною нашої суперечки, то покладемо на ньому Євангеліє й сідаймо по обох його боках. Хто з нас проживе довше, буде одним пастирем усього стада”. Павлин вагався, але опісля, мабуть, згодився на це. Історик Теодорет згадує, що генерал Сапор, який був суддею на переговорах, віддав церкви, що захопили аріани, св. Мелетієві. Після того св. патріарх ревно взявся усувати всякий нелад, спричинений аріанською єрессю, поганством й роз’єднанням правовірних. Розумними науками просвічував своїх вірних, а також багатьох аріан навернув до правовірності. Святим життям і різними чеснотами, а головно лагідністю, покорою й силою духу серед труднощів він прославляв Христову Церкву та перемагав її противників. Багато з його вірних учнів, які йшли за його наукою й прикладом св. життя, стали світилами Церкви. Це Флавіян, його наступник на патріаршому престолі, Акакій, єпископ Вирійський, Діодор Тарсійський і Елпідій Лаодикійський, а головно – св. Іван Золотоустий. Також св. Атанасій залагодив згодом зі св. Мелетієм приязні стосунки.
Через кілька місяців після смерті св. Василія Великого, 379 року, відбувся в Антіохії під проводом св. Мелетія Синод єпископів, що закріпив правовірну науку про Пресвяту Трійцю та осудив єресь Аполінарія, який навчав, що начебто Христос мав тіло з неба й не мав правдивої людської душі.
Коли після Ґраціяна на Сході імператором став Теодосій, то 380 року, прибувши до Царгорода, наказав конфіскувати в аріан царгородські церкви і передати їх св. Григорієві Богословові, що був тоді архіпастирем царгородських правовірних. За порадою св. Григорія імператор Теодосій посприяв, щоб 381 року відбувся в Царгороді Синод східних єпископів для поладнання нагальних церковних справ. У травні прибуло до Царгорода 150 єпископів, серед яких багато Святих та ісповідників, а також 36 єпископів-єретиків (македоніян), які не признавали Богом Святого Духа. Головою Синоду вибрали св. Мелетія. Коли розпочалися наради Синоду, єретицькі єпископи склали заяву проти Нікейського Символу віри й покинули Синод. Першою справою, яку вирішив той Синод, було призначення св. Григорія Богослова царгородським патріархом.
Відразу після того св. Мелетій занедужав і помер у Царгороді під час Синоду в кінці травня 381 року. Смерть св. Мелетія засмутила отців Собору й самого імператора. В Царгороді відбувся величний похорон, у якому взяли участь отці Собору й усі правовірні Царгорода. Один з отців Синоду проголосив похвальне слово на честь Святого на засіданні Собору, а св. Григорій Ніський виголосив похоронну проповідь у великій церкві. Завдяки щедрості однієї побожної пані тіло Святого забальзамували й тимчасово поклали в церкві св. Апостолів. Супроводжувало його незліченне число народу зі свічками: наскільки сягав зір, видно було вогонь свічок. Кілька хорів співали псалми різними мовами. Згодом за кошт імператора привезли тіло св. Мелетія до Антіохії. Там прийняв народ тіло св. пастиря з надзвичайним жалем й болем та поклав його в церкві св. Вавили. Ту церкву збудував св. Мелетій незадовго до смерті. Любов до св. пастиря не погасла з його похороном. Так почав свою прововідь св. Іван Золотоустий, коли через п’ять років, у день перенесення мощей св. Мелетія, величав пам’ять св. патріарха, який мав “медове ім’ я і медові звичаї”.