Першим церковним письменником і найвизначнішим апологетом ІІ сторіччя, що сміло обороняв Христову віру перед поганами й юдеями, був св. мученик Юстин. Народився він приблизно 100 року в Палестині, у самарійському місті Сіхемі. Його батьки були багатими колоністами, мабуть, грецького походження, поганської віри. Будучи від природи дуже розумним, Юстин охоче віддавався науці. Спочатку він вивчав красномовство, поезію й історію, а опісля, прагнучи пізнати істину, почав студіювати філософію. Цю науку він високо цінив, на що вказують його власні слова: “Філософія є, без сумніву, дуже великим і цінним добром у Божих очах, бо вона єдина веде і наближає нас до Господа; а ті, що повністю заглибилися у філософію, – це люди справді святі”.
У той час були різні філософські школи, відомі різноманітними поглядами на світ і людське життя. Молодий Юстин обійшов тоді всі поганські філософські школи: стоїків, перипатетиків, піфагорійців і платоніків, однак в жодній з них не знайшов істини. Стоїків він покинув, коли зрозумів, що вони нічого не вчать про Бога. До перипатетиків відчув неохоту, бо їхній учитель занадто турбувався платою за науку. Піфагорійці насамперед радили йому вивчити музику, геометрію й астрономію. Одні платоніки зацікавили його, і він мав надію, що їхнє філософське вчення доведе його до пізнання Бога. Але й цю школу незабаром покинув через один випадок. Коли в Ефесі він проходжувався над морем, задумавшись над ученням платоніків, несподівано зустрів поважного старця. Юстин розговорився з ним, тоді старець звернув його увагу на іншу філософію, яку сам Бог об’явив старозавітним пророкам, а звершив у науці Ісуса Христа. Водночас заохотив його сердечно молитися до вічного Творця, який єдиний може дати людині потрібне світло для пізнання Бога. Юстин ще раніше цікавився християнами, які справляли на нього сильне враження тим, що йшли на муки і смерть за свою віру. Завдяки спостереженням і роздумуванням, читанню Святого Письма і діянню Божої ласки Юстин скоро переконався, що філософія Ісуса Христа є єдино правильною, і став християнином. Св. Тайну Хрищення він прийняв приблизно 130 року по Христі.
Після навернення Юстин став не тільки християнським філософом, але й світським апостолом, що поширював Христову науку між поганами. До того часу мало були відомі юдеям і поганам правди віри й релігійні обряди християн. Щоб не наражати своїх таїнств на зневаги та наклепи, перші християни воліли за краще мовчати й терпіти. Юстин, навчений своїм власним досвідом, знав, що багато поган охоче прийняли б св. Христову віру, якби хтось у відповідний спосіб розповів їм про неї. І тоді він почав говорити християнам, що “нашим обов’язком є зробити нашу науку відомою, бо як ні, то на нас спаде кара тих, що грішать несвідомо. Хто може говорити правду, а мовчить, той стягає на себе Божий гнів”. Юстин почав проповідувати і писати поганам про Христову віру і все те, що з нею пов’язане. Згодом як філософ він помандрував з Палестини через Малу Азію й Грецію до Риму. Під час подорожі він вів диспути з єретиками, юдеями й поганами, сіючи зерно євангельської науки. Люди, що досі з погордою дивилися на християн і не прислухалися до невибагливої мови християнських єпископів, з зацікавленням слухали красномовного філософа, що в добре їм відомих диспутах перемагав і найсильніших противників та примушував людей глибоко застановлятися над собою.
Крім дебатів, Юстин ще й багато писав для нехристиянської суспільності про єдиного живого Бога. З його творів добре відома “Апологія”, що була написана для римського імператора Антоніна Пія, його двох синів, римського сенату і всього народу. В “Апології” він домагався, щоб християн не засуджували без суду за саму назву “християнин”. Не годиться, – писав він, – щоб володарі і філософи, не вивчивши справи християн, засуджували їх тільки на основі поголосок про них. Християни не є безбожними, неморальними, поганими громадянами, вони – чесні люди. Водночас Юстин виклав у своїй “Апології” історію й зміст християнського об’явлення і культу, як наприклад, св. Хрищення, Пресвятої Євхаристії і св. Літургії. Він згадує теж, що в християнській релігії самовбивство не дозволене, бо людина зобов’язана витримати все, що призначило їй Боже Провидіння. Про переслідування християн говорить, що це справа демонів, які завжди ненавиділи правду і переслідували за неї навіть поганських філософів. Свою славну оборону Юстин закінчує пересторогою правителям: “Не уникнете майбутнього Божого суду, якщо далі будете чинити безправ’я. Щодо нас, то ми кажемо: “Нехай діється Божа воля”. Юстинова “Апологія” зробила свою справу. Імператор заборонив ув’язнювати християн тільки за те, що вони християни.
У своєму іншому творі “Діалозі з юдеєм Трифоном” Юстин описує своє життя, доводить, що старозавітний закон уже перестав зобов’язувати з проголошенням вічного Христового закону; що Бог, який в Старому Заповіті являвся патріархам і пророкам, воплотився від Пресвятої Діви Марії; що правдивим Ізраїлем, обіцяним сіменем Авраама і спадкоємицею всіх старозавітних обітниць є Христова Церква, до якої покликані всі люди, також і погани.
Під час своєї апостольської мандрівки Юстин був двічі в Римі. Там він заснував свою школу для вивчення Христової віри. Довкола нього зібралися незабаром учні, які теж стали християнами.
Приблизно 165 року префект Рустик ув’язнив Юстина. 3 ним потрапили до в’язниці також його учні: Харитон і Харита, його жінка, Юстин, Євелпіст, Еракс, Пеон й Валеріян. Коли їх привели до префекта, колишнього вчителя самого імператора, всі вони заявили, що вони – християни. Рустик почав насміхатися з Юстина: – Ти думаєш, що коли я накажу бити тебе бичами й відрубати твою голову, то ти підеш до неба? – Я не тільки так думаю, – відповів Юстин, – але я цілком певний, бо маю обітницю самого Христа Спасителя. – Наказую вам принести жертву богам, – сказав префект. – Розумна людина не покине правди, щоб поклонитися фальші, – відповів за всіх Юстин, – ми готові на смерть; роби, що хочеш, нас ніщо не відлучить від Христа, нашого Спасителя! Тоді префект наказав бичувати їх, а опісля повідрубувати їм голови.
На смерть вони йшли зі співом псалмів, з’єднані братерством однієї віри й спільної долі, про що від імені святої дружини мучеників так велично сказав св. Юстин перед суддею: “Ми бажаємо тільки одного, щоб нас було замучено за Ісуса Христа, аби ми таким чином здобули вічне щастя; бо це мучеництво буде нашим спасінням і нашою надією перед трибуналом нашого Господа, перед яким кожна людина колись стане”. Письмові акти про суд і мучеництво Святого збереглися й досі.
Св. Юстин є однією з найчільніших постатей християнської давнини. Наші серця він здобув невтомним пошуком правди, щирістю своїх переконань та апостольською ревністю, яку він виявив у проповідуванні істини. Юстин говорив про фальшивість поганської релігії й змарнування юдейством свого великого покликання, але в боротьбі з ворогами християнства він зберігав міру і щиро визнавав за ними ту частку правди, яку вони мали в своєму навчанні. Його твори мають особливу богословську цінність, бо він першим з письменників виклав християнські правди віри. В своїх творах Юстин проклав міст між християнською наукою і поганською філософією щодо вчення про Слово, якому він надав виразного християнського забарвлення. Коли Боже Слово воплотилося, тобто з’єдналося в Христі з людською природою, об’явивши людям через віру всю правду без найменшої фальші, обов’язком кожної людини є прийняти Його для свого спасіння.