Коли за імператора Максиміана, на наказ судді Публія, загинув мученицькою смертю в понтському місті Амасії св. Теодор Тирон, у в’язниці ще залишилося троє християн: Євтропій і Клеонік, два рідні брати, та Василіск, племінник св. Теодора. Після раптової смерті Публія його наступником в Амасії став не менш жорстокий Аскліпіодот. На його наказ покликали на суд усіх трьох вищезгаданих християн. Коли вони виходили з в’язниці, раптом небесне світло осяяло темний льох, і важкі двері самі відчинилися перед вірними Божими слугами. Тим знаком, що Господь є з ними, вони надзвичайно скріпилися духом та з піснею на устах пішли до лютого судді. Побачивши в’язнів з ясними лицями i повних бадьорості, Аскліпіодот чимало здивувався, що вони після такого довгого ув’язнення не тільки не пригнічені, а ще й сміливо визнають свою віру в Христа, готові піти за неї на найтяжчі муки. На погрози Аскліпіодота відповів Євтропій:
“Безумний, погрожуєш нам муками? Ними вже страшив нас і твій попередник Публій, який сьогодні вже карається вічним вогнем. Ти не залякаєш нас, бо нема сили, що відірвала б нас від Христа Спасителя, за якого ми готові знести муку й найлютішу смерть!” Тоді наказав мучитель бити св. Євтропія в уста, але він і далі прославляв свого Небесного Отця. Потім звернувся Асктпіодот до св. Клеоніка й св. Василіска, щоб вони відреклися Христової віри, але вони сміло відповіли:
“Ти чув слова Євтропія, він говорив за себе й за нас, бо як Пресвята Трійця є одне, так і ми нерозлучні у вірі й надії на поміч Спасителя”.
Мучитель звелів бити їх так, що аж тіло відпадало від костей, а вони терпеливо зносили болісні муки, призиваючи помочі Христа й св. Теодора Тирона.
Три дні тривала мука вірних Христових борців, коли ж ні катування, ні обіцянки, ні намови не змогли похитнути їхньої мужності, а, крім того, різні чуда, що діялися під час мук, почали робити враження на поган, засудив Аскліпіодот св. Євтропія й св. Клеоніка на розп’яття, а св. Василіска залишив у в’язниці. Побачивши місце розп’яття й два приготовлені хрести, обидва брати зраділи й очі зайшли сльозами подяки, що Бог дозволив їм умерти такою смертю, як сам Спаситель світу.
“Хресту твоєму покланяємося, Владико, і святе воскресіння твоє славим!” – молилися вони і на хресті віддали в руки Небесного Отця свої чисті душі дня 3 березня 290 року. Мощі обох св. мучеників прославилися численними чудами.
Св. Василіск був окремо зарубаний мечем дня 22 травня над річкою Іріс .