Християни в Римі під кінець ІІІ сторіччя започаткували вшанування св. подружжя – Хризанта і Дарії. Вони загинули мученицькою смертю приблизно 288 року. Їхні тіла були поховані в печері. Згодом віднайшли їхній гріб разом з кістьми інших мучеників та зробили з печери каплицю. У 844 році перенесли св. мощі Хризанта й Дарії до Прус, де вони й досі спочивають у місті Мюнстерайфель.
Про св. мучеників Хризанта й Дарію відома гарна леґенда, що доповнила брак даних з їхнього життя. З неї ми довідуємося, що Хризант був сином патриція-шляхтича Полемія. Коли хлопець шукав мудрості в поганських філософів, то в його руки потрапило св. Євангеліє. Невинний юнак полюбив св. Христову правду, бажаючи познайомитися з християнським священиком, який міг би дати йому потрібні пояснення. Знайомі християни завели його до священика Карпофора, який ховався в горах через переслідування християн. Розмови з священиком так укріпили Хризанта в св. вірі, що Карпофор після короткого часу його охристив.
Хризант не довго приховував нову віру; невдовзі він почав визнавати її явно, сміливо прославляти Христа та хулити поганських божків. Коли про це довідався батько, налякався, що вістка про навернення сина може дійти до імператора і вся родина може від того потерпіти. Прикликавши сина, вмовляв його покинути християнство. Хризант відмовився. Тоді розгніваний батько звелів замкнути Хризанта в темниці й мучити голодом; але Хризант тим зовсім не засмутився, вважаючи це вправлянням в пості, відокремленням від світу, християнською постійністю та ходженням вузькою дорогою справжніх християн.
Коли батько побачив, що голодом не зломить постійності сина, вирішив, за порадою деяких родичів зламати його непохитність спокусами. До палати прибуло п’ять молодих жінок, що розмовами й забавами з Хризантом мали спокусити його до грішної любові, а згодом і до відступства від св. віри. Але той нечесний задум Полемія не вдався, бо Хризант ревною молитвою й великим чуванням над своїми чуттями так закріпився в чистоті, що щасливо зберіг себе від усіх нечестивих намагань поганських спокусниць.
По тій невдачі порадили Полемієві одружити Хризанта з розумною й гарною весталькою Дарією, яка служила при святині поганської богині Атени. Дівчина погодилась на таку пропозицію й прийшла до дому Полемія. Одягнувшись у прегарну одежу, вона пробувала ласкавими словами й звабливою поведінкою розбудити в Хризантові любов до себе; однак завдяки св. молитві він не тільки встояв проти цього, але, за ласкою Святого Духа, так сердечно заговорив до розумної й невинної дівчини про правдивість Христової віри та про святість християнського життя, що Дарія не тільки навернулася до Христової віри, але ще погодилася на геройську пропозицію Хризанта жити після вінчання в непорушеній чистоті. Полемій, що нічого не знав про велику зміну в серці Дарії, радів, що сповнилось його бажання. Невдовзі він помер, Дарія охристилася, і обоє з Хризантом почали гуртувати навколо себе навернених римлян, разом з ними спільно молилися та укріплювали їх у чесному житті.
Часті зібрання християн у домі Хризанта й Дарії привернули увагу поган, і, врешті, вони обоє потрапили в руки начальника міста Келерина, який віддав їх на суд Клавдієві. Той наказав їх бити жилами, закувати потрійними кайданами; однак від тих побоїв не було ніякого знаку, кайдани самі поспадали, а темниця, в якій замкнули їх, наповнилася надзвичайною ясністю. Побачивши такі чуда, Клавдій повірив у Христа зі своєю жінкою Іларією й синами Ясоном і Мавром. Тоді Валеріан наказав утопити Клавдія в морі, а його синів – убити мечем. Водночас із Клавдієм загинули також під вістрям меча 70 вояків і сторожів в’язниці, що навернулися через чудеса, які діялися під час мук св. пари. Синів Клавдія християни поховали недалеко від місця їхнього мучеництва. Мати Іларія ходила часто на гріб синів молитися. Коли вона молилася, Бог узяв її святу душу до вічного щастя.
У той час Хризант мучився у в’язниці, а Дарія – в домі розпусти; але там їй нічого поганого не зробили, бо з колізею прибіг лев, не даючи нікому приступити до неї, а вона своїми надхненними словами багато поган навернула до Христової віри. Щоб позбутися лева, довелось спалити весь дім. Хризанта й Дарію після різних мук дали наказ каменувати та поховати за містом у печері. Коли в перші роковини смерті Хризанта й Дарії побожні християни прийшли до печери й молилися над їхнім гробом, імператорські слуги закидали вхід до печери камінням і засипали землею. Всі християни загинули на гробі св. мучеників. Між ними був священик Діодор і диякон Маріян.
Християни в Римі під кінець ІІІ сторіччя започаткували вшанування св. подружжя – Хризанта і Дарії. Вони загинули мученицькою смертю приблизно 288 року. Їхні тіла були поховані в печері. Згодом віднайшли їхній гріб разом з кістьми інших мучеників та зробили з печери каплицю. У 844 році перенесли св. мощі Хризанта й Дарії до Прус, де вони й досі спочивають у місті Мюнстерайфель.
Про св. мучеників Хризанта й Дарію відома гарна леґенда, що доповнила брак даних з їхнього життя. З неї ми довідуємося, що Хризант був сином патриція-шляхтича Полемія. Коли хлопець шукав мудрості в поганських філософів, то в його руки потрапило св. Євангеліє. Невинний юнак полюбив св. Христову правду, бажаючи познайомитися з християнським священиком, який міг би дати йому потрібні пояснення. Знайомі християни завели його до священика Карпофора, який ховався в горах через переслідування християн. Розмови з священиком так укріпили Хризанта в св. вірі, що Карпофор після короткого часу його охристив.
Хризант не довго приховував нову віру; невдовзі він почав визнавати її явно, сміливо прославляти Христа та хулити поганських божків. Коли про це довідався батько, налякався, що вістка про навернення сина може дійти до імператора і вся родина може від того потерпіти. Прикликавши сина, вмовляв його покинути християнство. Хризант відмовився. Тоді розгніваний батько звелів замкнути Хризанта в темниці й мучити голодом; але Хризант тим зовсім не засмутився, вважаючи це вправлянням в пості, відокремленням від світу, християнською постійністю та ходженням вузькою дорогою справжніх християн.
Коли батько побачив, що голодом не зломить постійності сина, вирішив, за порадою деяких родичів зламати його непохитність спокусами. До палати прибуло п’ять молодих жінок, що розмовами й забавами з Хризантом мали спокусити його до грішної любові, а згодом і до відступства від св. віри. Але той нечесний задум Полемія не вдався, бо Хризант ревною молитвою й великим чуванням над своїми чуттями так закріпився в чистоті, що щасливо зберіг себе від усіх нечестивих намагань поганських спокусниць.
По тій невдачі порадили Полемієві одружити Хризанта з розумною й гарною весталькою Дарією, яка служила при святині поганської богині Атени. Дівчина погодилась на таку пропозицію й прийшла до дому Полемія. Одягнувшись у прегарну одежу, вона пробувала ласкавими словами й звабливою поведінкою розбудити в Хризантові любов до себе; однак завдяки св. молитві він не тільки встояв проти цього, але, за ласкою Святого Духа, так сердечно заговорив до розумної й невинної дівчини про правдивість Христової віри та про святість християнського життя, що Дарія не тільки навернулася до Христової віри, але ще погодилася на геройську пропозицію Хризанта жити після вінчання в непорушеній чистоті. Полемій, що нічого не знав про велику зміну в серці Дарії, радів, що сповнилось його бажання. Невдовзі він помер, Дарія охристилася, і обоє з Хризантом почали гуртувати навколо себе навернених римлян, разом з ними спільно молилися та укріплювали їх у чесному житті.
Часті зібрання християн у домі Хризанта й Дарії привернули увагу поган, і, врешті, вони обоє потрапили в руки начальника міста Келерина, який віддав їх на суд Клавдієві. Той наказав їх бити жилами, закувати потрійними кайданами; однак від тих побоїв не було ніякого знаку, кайдани самі поспадали, а темниця, в якій замкнули їх, наповнилася надзвичайною ясністю. Побачивши такі чуда, Клавдій повірив у Христа зі своєю жінкою Іларією й синами Ясоном і Мавром. Тоді Валеріан наказав утопити Клавдія в морі, а його синів – убити мечем. Водночас із Клавдієм загинули також під вістрям меча 70 вояків і сторожів в’язниці, що навернулися через чудеса, які діялися під час мук св. пари. Синів Клавдія християни поховали недалеко від місця їхнього мучеництва. Мати Іларія ходила часто на гріб синів молитися. Коли вона молилася, Бог узяв її святу душу до вічного щастя.
У той час Хризант мучився у в’язниці, а Дарія – в домі розпусти; але там їй нічого поганого не зробили, бо з колізею прибіг лев, не даючи нікому приступити до неї, а вона своїми надхненними словами багато поган навернула до Христової віри. Щоб позбутися лева, довелось спалити весь дім. Хризанта й Дарію після різних мук дали наказ каменувати та поховати за містом у печері. Коли в перші роковини смерті Хризанта й Дарії побожні християни прийшли до печери й молилися над їхнім гробом, імператорські слуги закидали вхід до печери камінням і засипали землею. Всі християни загинули на гробі св. мучеників. Між ними був священик Діодор і диякон Маріян.