Батько церковної історії Євсевій писав про свого вчителя св. Памфіла: “Він був найславнішим мучеником свого часу завдяки своїм філософським знанням й усяким чеснотам”, що “ім’я св. Памфіла було йому тричі дороге” і не годиться згадувати ім’ я того святого й блаженного мужа, не називаючи його “своїм паном”.
Св. Памфіл походив з багатої й поважної родини у Бейруті, над Середземним морем. Закінчивши з відзнакою школу в рідному місті, яке було в той час осередком науки та культури, переїхав талановитий юнак на продовження навчання до славної єгипетської Олександрії, де вчився у катехитичній школі. Був під впливом Орігенового учня Пієрія. Згодом жив у Кесарії, що була тоді столицею Палестини. Там був висвячений на священика й зібрав цінну бібліотеку, що славилася до знищення її у VII сторіччі арабами. Св. Памфіл був у той час найвизначнішим біблістом і засновником школи священного письменства. Завдяки клопіткій праці він дослідив і опрацював багато рукописів та приготував найкраще в той час видання Святого Письма. Кожну сторінку Біблії переписував власноручно, а потім давав у своїй школі переписувати й поширював їх між гідними особами, часто зовсім безоплатно, що робив зі своєї щедрості, а ще більше – з бажання заохотити людей до вивчення Святого Письма. Його невтомна праця, надзвичайно суворе життя самозречення, покора були добре відомі всім. До своїх невільників ставився, як до братів, а свою спадщину роздав родичам, приятелям і вбогим. Таке зразкове життя Бог поміг увінчати йому ще й мученицькою смертю. У 308 році Урбан, управитель Палестини, наказав його ув’язнити та жорстоко мучити за те, що Святий не хотів принести жертви поганським божкам. У в’язниці за допомогою Євсевія, який був тоді його співв’язнем, написав св. Памфіл “Оборону Орігена”, твори якого він надзвичайно цінував і переписував. Після двох років ув’язнення Фирмиліан, наступник Урбана, наказав привести св. Памфіла на суд разом з Павлом, колишнім вояком, а тепер ревним визнавцем Христової віри; та Валентином, старим праведним дияконом з єрусалимської церкви, який знав усю Біблію напам’ять. Фирмиліан присудив їх трьох зарубати мечем.
Коли Памфіл ішов на смерть, приступив до Фирмиліана Порфирій, один з талановитих і любих учнів Святого, і просив у нього дозволу поховати тіло свого приятеля. Фирмиліан задав Порфирієві кілька питань, а, зізнавшись, що він також християнин, наказав і його ув’язнити на муки. Та хоч його тіло шматували аж до кісток, він навіть не зойкнув. Закінчив св. мученик Порфирій своє життя на повільному вогні, призиваючи святе ім’ я Ісуса.
Як св. Порфирій віддав Богу свою душу, один каппадокієць, колишній вояк на ім’я Селевкій поспішив до св. Памфіла з вісткою, що його любий учень Порфирій уже прославив Христа мученицькою смертю. Сторожа спіймала і його, а Фирмиліян наказав відрубати йому голову. Тіла св. мучеників лежали 4 дні за містом; коли ж ні собаки, ні птахи навіть не доторкнулися до них, сторожа пішла. Християни забрали тіла й побожно поховали їх. Сталось це близько 309 року.