Лаврентій був одним із семи дияконів Римської Церкви, управляв церковним добром та розподіленням милостині вбогим.
У 257 році імператор Валеріан видав наказ повбивати всіх єпископів, священиків і дияконів Христової Церкви. Наступного року загинув мученицькою смертю Папа Сикст, а згодом і св. диякон Лаврентій. Св. Амбросій та деякі інші письменники переказали нам, мабуть, на основі усного передання деякі цікаві подробиці про св. Лаврентія.
Коли Папу Сикста вели на смерть, диякон Лаврентій ішов за ним і плакав. Сумний, що не може віддати за святу віру життя разом з Христовим Намісником, він сказав до Папи:
– Отче, куди ти йдеш без свого сина? Чи повинен священик приносити жертву без диякона?
На це Папа відповів:
– Я не залишаю тебе, мій сину. Ти підеш за мною через три дні.
Лаврентій, почувши ці слова, дуже зрадів. Вийшов за місто, скликав убогих, вдів та сиріт і роздав їм усі гроші, що були в нього. Щоб збільшити милостиню, він продав церковний посуд. Потребуючих було тоді багато, бо Церква в Римі мала тоді під своєю опікою, крім удів і сиріт, півтори тисячі вбогих.
Префект міста Рима, почувши про ці милостині, почав підозрювати, що християни мають великі скарби. А оскільки він був поклонником не тільки Юпітера й Марса, але й срібла та золота, то послав по Лаврентія і сказав йому:
– Ви, християни, часто нарікаєте, що ми поводимося з вами жорстоко, але я тільки хочу ласкаво запитати про одну справу. Мені стало відомо, що ваші священики приносять жертви в золоті, святу кров п’ють зі срібних чарок та під час нічних жертв свічки стоять у золотих підсвічниках. Винесіть ті приховані скарби: імператор потребує їх на утримання війська. Тим більше, згідно з вашою наукою, ви мусите віддати кесареві ті речі, що йому належать. Ваш Бог не приніс на світ грошей. Він дав вам тільки слова. Віддайте нам гроші, а ви багатійте словами.”
На це Лаврентій відповів:
– Церква справді багата; я покажу тобі прецінні її скарби, тільки дай мені трохи часу.
Префект дав Лаврентієві три дні часу на поладнання справи. Тоді Лаврентій почав розшукувати вбогих, хворих, калік і сиріт та скликав їх в одне місце. Тоді пішов до префекта і попросив його подивитися на скарб Церкви. Коли той побачив великий натовп найнещасливіших у місті, здивований і розсерджений став питати Лаврентія, що все це має означати та де є церковні скарби, які він обіцяв йому показати. Лаврентій відповів:
– Це і є наш церковний скарб.
Розлючений префект крикнув:
– Ти глумишся з мене! Римську владу я не дозволю зневажати! Знаю, що ти бажаєш умерти: це твоє божевілля й марність. Але ти не помреш відразу, як ти собі думаєш, а повільно й страшно.
Після цього наказав приготувати велику залізну решітку, розтягнути на ній Лаврентія, підкласти під нього розжарене вугілля й поволі пекти. Хоч Лаврентієва мука була жахлива, він наче не відчував її – така велика й сильна була в його серці любов до Ісуса й бажання якнайскоріше злучитися з Ним навіки. Помолившись за навернення міста Рима, св. мученик Лаврентій віддав Богові свою душу. Сталося це 258 року.
Геройська смерть св. диякона Лаврентія причинилася до навернення багатьох поган; з дня його мучеництва почало занепадати поганство в Римі. У день мучеництва навернулося кілька сенаторів, що були присутні при Лаврентієвій смерті. Вони на своїх плечах занесли св. тіло на цвинтар та з пошаною поховали.
Над його гробом діялися численні чуда. Імператор Константин збудував церкву св. Лаврентія – одну з п’ ятьох римських базилік. Під її вівтарем знаходяться мощі св. Лаврентія й та мармурова плита, до якої була прикріплена залізна решітка, на якій мучився Святий.
У Римі споруджено ще шість інших церков імені св. Лаврентія. Найбільша церква св. Лаврентія є в Іспанії (місцевість Ескуріяль) – одна з найкращих архітектурних споруд світу.