V сторіччя було жахливим для Римської імперії. 3 північної Європи й Азії посунули на неї хмари варварів, потрясли до самих основ, порозривали на шматки, а на її руїнах утворили нові держави. Видно, Боже Провидіння дало їм волю, щоб через них покарати поганську сліпоту за пролиту кров мучеників та щоб світло віри й любові, яке не зберіг розпущений поганський світ, засяяло новим народам. У 410 році Аларих, Готський король, здобув і сплюндрував Рим, з людей врятувались тільки ті, що сховались у церквах св. Петра й Павла. 3 наїздом Готів піднялася водночас і величезна буря – за один день Рим утратив свій статус першого міста в світі. У 451 році гунський король Аттила після знищення Мілана й інших міст дійшов до мурів Рима. Був він малий, але дужий, мав сильний і дзвінкий голос, а його проникливого погляду не міг витримати ні один полонениій король, яких він забирав з собою. У своїй промові він назвав себе “пострахом світу і Божим бичем”. Хто з римлян зважився б вийти йому назустріч, щоб спинити його похід? Імператор Валентиніан ІІІ замкнувся в Равенні; його головний вождь Аецій втратив надію на врятування Рима. Тоді очі всіх зупинилися на беззбройному, але сильному духом мужові – Папі Левові І. Він один став усією їхньою надією. Папа сповнив бажання свого народу. Спочатку довго молився крізь сльози, постив і закликав на поміч св. верховних апостолів Петра й Павла, а потім одягнувся в усі священні ризи і з невеликою дружиною вийшов назустріч тому, хто називав себе “пострахом світу”, та сказав йому: “Ти переміг усіх, переможи тепер самого себе!” Постава й ·мова Папи зробили на Аттилу таке сильне враження, що, за Божою ласкою, він не тільки всупереч усім сподіванням прийняв Папу з великою пошаною й не пішов на Рим, але, погодившись прийняти річну данину, поспішно залишив Римську імперію. Коли пізніше його полковники питали його, чому він уступив перед проханням однієї людини, Аттила відповів: “Я бачив при ньому двох світлих мужів (Петра й Павла), які Погрожували мені вогненними мечами”.
Славний Папа народився, мабуть, у самому Римі. Замолоду одержав добру освіту. Завдяки своїм здібностям він ще дияконом виконував важливі завдання Апостольської Столиці. Близько 440 року, перебуваючи у Галлії, де він єднав імператорських генералів, закликаючи їх мужньо чинити опір варварам, прибуло до нього посольство з Рима з повідомленням, що його вибрали Папою.
Після висвячення Лев І відразу виявив велику силу духу як архіпастир. Згідно з тодішнім звичаєм, за яким проповідуванням Божого слова займались переважно єпископи, Папа як єпископ Рима став ревно й постійно навчати римлян християнського життя, зробивши римську церкву взірцем для інших церков. У 96 проповідях, які він тоді написав, Папа зрозуміло виклав правовірну науку про втілення Божого Сина; милостиню, піст та інші християнські обов’язки. Велику увагу Лев І звертав на різні єресі, що баламутили в ті часи християн. Коли в самому Римі появились маніхейці, Папа скликав раду з духовних і світських осіб та маніхейських фальшувальників правди. Єретики признали свою вину; після того одні з них добровільно залишили Рим, а запеклих світська влада виселипа з міста. Крім того, Папа постійно застерігав народ перед єретицькими фальшами в своїх повчаннях і листах до всіх римських єпископів. Його 143 листи досі засвідчують архіпастирську ревність над спасінням душ. Через листи й приїзд різних єпископів до Рима Папа був у тісній злуці з усіма тодішніми єпископами. Коли в Іспанії почала ширитися нова єресь присциліянізму, що не визнавала Пресвятої Трійці, воскресіння тіл і подружжя, Папа в листі до єпископа Асторгії заперечив те гностико-маніхейське псевдовчення й наказав скликати Синод іспанських єпископів для стримання єресі. Залагоджував справи єпископські, обороняв покривджених. Велику увагу приділяв Папа відбору кандидатів у духовний стан, щоб туди не потрапив хтось з непокликаних чи негідних зі шкодою для св. віри й людських душ. Про це так сказав єрусалимський патріарх: “Я знайшов записку, що подібний до ангелів блаженний Папа Лев чував і молився сорок днів при гробі св. Петра та просив собі через заступництво апостола від Бога прощення гріхів. Після того сказав йому св. Петро у видінні: “Бог простив тобі твої гріхи, за винятком тих, які ти допустив, даючи св. Тайни Священицтва; за них ти мусиш ще відповідати”. Дбаючи про добрий добір духовних осіб, Папа Лев заборонив висвячувати на священиків невільників і людей з невідповідним попереднім заняттям; кандидатами на духовний сан могли бути тільки люди зрілого віку, які тривалий час працювали для добра Церкви й визначалися духом послуху церковному законові та дисциплінованістю.
Багато прикрощів причинив Папі Левові церковний Схід. Коли грецький монах Євтихій став поширювати фальшиву протиправовірну науку про наявність однієї природи в Ісусі Христі, а прихильники батька нової єресі за проводом Олександрійського патріарха Діоскора та за допомогою імператорського двору зневажали Апостольську Столицю й замучили на смерть св. Царгородського патріарха Флавіана, оборонця правдивої Христової віри, Папа Лев виступив з обороною правди в листі до імператора Теодосія Молодшого. Послання про євтихіянську єресь стало одним з найцінніших творів Христової Церкви, а Папа Геласій заборонив змінити в ньому хоча б одну букву. Після Собору в Римі, на якому було засуджено єресь Євтихія, Папа писав до імператора в Царгород: “Царю, залиш єпископам діла св. віри, бо вони не бояться людських погроз і насилля. Твоїм обов’язком є обороняти св. Церкву й наказувати тих, що непокоять її, як хочеш, щоб Господь боронив твою державу. Але мені здається, що я буду свідком того, як Бог буде тебе карати”. Наступного року імператор загинув під час полювання.
Наступник Теодосія Маркіян, чоловік царівни Пульхерії, скликав на бажання Папи 451 року Вселенський Собор у Халкідоні, на якому були представники Папи. Коли там прочитали листа св. Лева до св. Флавіана в справі заперечення єресі Євтихія, 630 отців Собору, захоплених наукою Папи Лева про дві природи в Христі, вигукнули: “Петро промовив устами Лева!” А після Собору послали листа до Папи з заявою: “Ти – наш батько й голова, і ми погоджуємося з тобою в єдності віри”. Кажуть, коли Папа писав те “Догматичне послання” до св. Флавіана, то поклав його на вівтарі й 40 днів молився, постив та просив Бога дозволити йому пізнати, чи не треба чогось змінити в посланні, щоб успішніше боронити Церкву. А Господь об’ явив св. Папі, що все там добре написано.
Коли під столицю християнства король Ґенсерих привів тисячі диких вандалів, Папа вийшов йому назустріч та просив пощади для Рима. Ґенсерих пообіцяв Папі, що не буде вбивати народу, нищити його вогнем, але в Рим увійшов. Забравши велику здобич і бранців, вандали після 15 днів залишили місто. Не зробили тоді ніякої шкоди тільки в церквах св. апостолів Петра і Павла.
Після відступу вандалів Папа негайно взявся долати шкоду, заподіяну вандалами. До полонених римлян в Африці послав священиків, а для пограбованих церков постарався про нові церковні ризи й посуд.
У своїх справах св. Папа Лев мав таку сильну надію на Божу допомогу, що серед труднощів ніколи не був зражений і в найприкріші хвилини зберігав спасенну рівновагу духу.
Впродовж 21 року правління Христовою Церквою він здобув собі любов убогих і багатих, царів і варварів, духовенства й народу.
Помер св. Папа 461 року. Після похорону його тіло спочило при вході до церкви св. Петра. На його гробі зроблено яапис: “Як за життя беріг Церкву, так після смерті чуває при її вході”.
В історію Церкви він увійшов як св. Лев Великий, вчитель Західної Церкви.