Св. Кирило виховувався в Єрусалимі. Його батьки, мабуть, християни, дали йому високу освіту. Він добре знав Святе Письмо й використовував це в своїх повчаннях, у які вміло вплітав біблійні цитати. Висвятив його на священика, мабуть, Єрусалимський патріарх св. Максим, що призначив його на вчителя катехуменів, які приготовлялися до св. Хрищення. Свої катехізисні навчання проводив св. Кирило впродовж кількох років у Константиновій базиліці св. Хреста, а для новоохрищених – у ротонді Воскресіння. Виголошував він свої науки усно; згодом 27 його наук були записані і збереглися досі. Твори св. Кирила є цінною пам’яткою навчання й обрядів Церкви у 347 році та найдавнішою пам’яткою формальної системи богослов’я. Є в них і цікава згадка про віднайдення св. хреста та каменя, що закривав вхід до св. гробу Господнього.
Після смерті св. Максима, якому за св. віру викололи одне око й перетяли жили на нозі, єиископи провінції висвятили 351 року на єрусалимського патріарха св. Кирила. Між його святителями був також єпископ Кесарії Палестинської Акакій, прихильник аріанської єресі, який за згодою імператора Константія, аріанина, очолив Єрусалимську Церкву; між двома єпископами дійшло скоро до сильної суперечки.
Перший рік патріархату св. Кирила був пам’ятний тим, що на небі над Єрусалимом з’явився знак Господнього хреста. Про ту чудесну з’яву написав св. Кирило до імператора листа, що зберігся досі. У тому листі він пише: “Дня 7 травня, близько 3 години, з’явився на небі великий ясний хрест, саме над Голгофтою, який сягав аж до Оливної гори, який бачили не одна-дві особи, а все місто. І не була та з’ява, як міг би хто подумати, плодом уяви чи тимчасовим явищем, а тривала кілька годин, видима для наших очей і ясніша від сонця. Все місто, охоплене водночас жахом і радістю з приводу того чуда, збіглося відразу до церкви, де всі в один голос прославляли нашого Господа Ісуса Христа, єдиного Божого Сина”.
Невдовзі після висвячення св. Кирила на єпископа почалися непорозуміння між ним і Акакієм через право першості, а також через справи віри, бо Акакій став у той час єретиком аріанином. Непорозуміння перемінилося у відверту боротьбу, а вкінці Акакій скликав малий синод єпископів своєї партії; на нього він закликав і св. Кирила, але той не погодився прийти. На тому синоді Акакій і його однодумці осудили св. Кирила за впертість і непослух, а також за те, що він віддав на зневагу церковні речі, які насправді Святий продав для порятунку вбогих, як це робили св. Амвроз, св. Авr’устин та інші єпископи. Хоч закиди були несправедливі, св. Кирила усунули з престолу і прогнали з Єрусалима. На засланні св. Кирило перебував два роки, спочатку в Антіохії, а опісля в Тарсі, де його ласкаво прийняв напіваріанський єпископ Сильван”
У той час відбувся Собор у Селевкії, що ладнав церковні справи християнського Сходу. На нього з’їхалися єпископи-напіваріани, аріани й кілька правовірних, усі з Єгипту. Св. Кирило сидів між напіваріанами, з якими був добре знайомий і радів їхньою підтримкою в час свого заслання. Коли на Собор прибув Акакій, він був сильно невдоволений присутністю св. Кирила і вийшов у гніві з залу, але згодом вернувся і далі брав участь у нарадах Собору, хоч його партія була в меншості. Наради Собору закінчилися оправданням св. Кирила й усуненням Акакія. Тоді Акакій виїхав до Царгорода і там скарг св. Кирила перед імператором, додавши до старих оскаржень нові. Найбільше роздратувало імператора те, що золототкану церковну одежу, “яку батько імператора, Константин Великий, подарував колись патріархові Макарієві для зодягання при св. Хрищенні, св. Кирило продав, і її бачили згодом на одному артистові в театрі. Роздратований імператор прогнав св. Кирила з краю разом з його приятелем Сильваном з Тареа.
За наступного імператора Юліана Відступника вернулися заслані єпископи на свої престоли, серед яких був й св. Кирило. Борячись з християнством, бажаючи понизити релігію, від якої він відійшов, імператор звелів відбудувати іудейську святиню в Єрусалимі, щоб таким чином висміяти Христове пророцтво про знищення єрусалимської святині, з якої не залишиться каменя на камені. На це Юліан виділив велику суму грошей з державної казни. На заклик імператора іудеї почали з різних сторін та країв приїжджати до Єрусалима; втішені й зухвалі, вони дорогою грабували християн та їхні церкви у Дамаску й Олександрії. Було це 362 року. Євреї давали гроші, власноручно носили каміння й пісок; єврейки жертвували на будову свої дорогоцінні прикраси. Християни зажурилися та впали духом, а св. Кирило був зовсім спокійний і самим іудеям відверто казав, що їхні задуми не здійсняться, бо нічого вони не вдіють проти Христового слова про єрусалимську святиню: “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк 21:6). Невдовзі самі євреї переконалися в правді тих слів. Церковні історики Сократ і Теодорет, а особливо поганський філософ і вояк Амміян Маркелин засвідчують, що коли іудеї навезли багато піску, вапна й гіпсу, тоді зірвався великий вихор і порозносив усе дочиста. Наступного дня землетрус зруйнував залишки підвалин старої іудейської святині, яку зруйнували римляни. Тоді євреї, незважаючи на ті події, почали закладати новий фундамент. Новий землетрус знову знищив їхню роботу, порозвалювалися сусідні доми й загинуло багато робітників. А великий хрест яснів уночі над розвалинами. Налякані й переможені таким чудом іудеї покинули навіть думку про відбудову своєї святині, а багато з них і погани, що бачили те чудо, навернулися до Христової віри.
За останнього імператора-аріанина Валента св. Кирила 367 року втретє засудили на заслання, а за імператора Теодосія він вернувся до Єрусалима і ще вісім літ посідав патріарший престол та вільно керував своєю Церквою після смерті затятого противника Акакія.
Св. Кирило застав у Єрусалимі боротьбу партій і церковне роз’єднання, єресь і злочини. На його прохання Антіохійський Собор призначив йому на помічника св. Григорія Ніського, але він не зміг дати патріархові потрібної помочі і скоро виїхав з Єрусалима.
На ІІ Вселенському Соборі в Царгороді 381 року св. Кирило виступав як митрополит і патріарх Єрусалима разом з патріархами Антіохії та Олександрії. На тому Соборі єпископи проголосили змінений Символ віри, додавши слово гомоусіос, що означає єдиносущний. Згодом св. Церква зачислить св. Кирила до Учителів Церкви.
Закінчив св. патріарх своє життя вірної служби Божій справі приблизно 387 року, проживши 70 літ, з яких 35 був архієпископом; на засланнях карався 16 років.
З писань св. Кирила збереглися його катехізисні науки, проповідь про овечу купіль у Витезді, лист до імператора й три малі уривки з інших праць.