У IV сторіччі по Христі Олександрійським патріархом був Теофіль. При ньому виховувався його небіж Кирило, що залюбки вивчав Святе Письмо й твори св. Отців. Після смерті Теофіля ( 412 р.) Кирило став його наступником на патріаршому престолі. В той час в Олександрії людей баламутили єретики-новатіяни, які поширювали фальшиве вчення, начебто великим грішникам не можна ні відпускати гріхів, ні приймати їх до церковної спільноти. Кирило наказав позакривати їхні церкви і вилучити в них церковне майно. Згодом він наказав також прогнати з міста юдеїв, що нападали на християн і деяких навіть убили. Імператор Теодосій схвалив це рішення.
Єпископом Царгорода у 428 році став Несторій, який навчав людей, що в Христі Ісусі є дві особи та що Пресвята Діва Марія не була Богородицею, а тільки Христородицею, що породила людину Христа. Коли патріарх Кирило дізнався про це, то написав Несторію листа, зауваживши, що його вчення протирічить вченню Церкви. Нестарій прислав патріархові зарозумілу й зверхню відповідь. Коли обидва були викликані до Апостольської Столиці, Папа Келестин засудив фальшиве вчення Несторія та пригрозив, що усуне його з єпископського престолу й відлучить від Церкви, якщо впродовж десятьох днів він прилюдно не покається у своєму фальшивому вченні. Патріарху Кирилові Папа доручив слідкувати за виконанням папського присуду. Кирило послав Несторію для підпису правовірну заяву, яка складалася з дванадцяти пунктів. Коли ж Нестарій не захотів покаятися, 431 року в місті Ефесі, в Малій Азії, відбувся ІІІ Вселенський Собор, на якому двісті єпископів під проводом Кирила як папського представника оголосили папський присуд. Згодом прибули до Ефеса ще сорок єпископів, що під проводом Антіохійського патріарха Івана стали в обороні єретика Несторія та ухвалили кинути церковну анафему на Кирила й інших правовірних єпископів, які були на Соборі. Імператор, якому стала відома ця справа, наказав ув’язнити обидвох, Кирила і Несторія. Кирила мали прогнати з краю на заслання. Врятували його три папські представники, що вчасно прибули до Царгорода. Кирилові повернули його чесне ім’я. Він подякував Богові за терпіння і заявив, що за св. віру готовий пролити свою кров. Згодом помирилися з Кирилом і ті єпископи, що спочатку підтримували єретика Несторія. Сміливість, рішучість і жива віра патріарха Кирила врятували в Ефесі св. справу.
Після повернення до Олексан;дрії Кирило до самої смерті дбайливо беріг чистоту св. віри та старався утримувати єдність і мир між своїми вірними. По небесну нагороду відійшов Святий 444 року.
Твори св. Кирила Олександрійського свідчать, що він дуже вшановував Пресвяту Євхаристію, підкреслюючи спасенні наслідки св. Причастя для душ, що єднаються з Христом. Він став також відомим як великий оборонець гідності Пресвятої Богородиці. Завдяки йому ми маємо сьогодні повне розуміння догми про воплочення Божого Сина. Про св. Кирила Олександрійського ми дізнаємось з його власних писань, а також з творів церковних істориків: Сократа, Созомена й Теодорета.