Деякі затяті юдеї домагалися від тих поган, що приймали християнську віру, зберігати всі старозавітні приписи. Св. Павло, прибувши до Єрусалима, підняв це питання перед св. апостолом Петром й християнською старшиною. Після наради вони вирішили, що новонаверненим християнам не потрібно дотримуватись юдейських приписів. Про це читаємо в Діяннях Апостолів: “Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами” (Ді 15:22), щоб переказати тамтешнім християнам рішення апостолів та повернути усій громаді вірних спокій. “Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом. По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали. Сила задумав зостатися там” (Ді 15:32-34). Згодом “Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. І проходив він через Сирію та Кілікію, зміцняючи Церкви” (Ді 15:40-41).
Опісля вони обидва перейшли на місійну працю в Македонію. Там, у місті Филиппах, Павло прогнав злого духа з однієї дівчини, що віщуванням приносила великий зиск своїм господарям. “Побачивши, що пропала їхня надія на заробіток, пани схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: “Ці люди, колотять наше місто; це юдеї. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати”. І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в’язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богові, а в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани·на всіх розв’язалися. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: “Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!” І, попросивіпи свJтла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; а вивівши їх звідти, мовив: “Панове, що мені слід робити, щоб спастися?” Ті відповіли: “Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім”. І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога. Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: “Відпусти тих людей.” Тюремник доніс ті слова Павлові: “Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.” Але Павло промовив до них: “Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кину ли в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!”
Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста. Вони, вийшовши з в’язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли” (Ді 16:19-40).
“Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, вияснюючи і доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей власне є Христос, – той Ісус, якого я вам звіщаю. І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, – а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало (Ді 17:1-4). “Якже довідались юдеї із Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати і бунтувати народ. Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зостались там. Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього янайшвидше (Ді 17:13-15).
У своєму Посланні до Солунян св. Павло згадує св. Силу, цим разом уже повним іменем – Сильван. Перебували вони тоді разом у місті Корінті. Згодом був Сила в Римі, а, повернувшись, став мабуть єпископом Корінта.
Про подальшу долю св. Сили (Сильвана) ми не знаємо нічого певного, але є передання, що він загинув мученицькою смертю в Македонії.
Св. Крискент був єпископом Халкідона. Проповідував Христову віру в Галатії (Франція), де заснував християнську громаду. Св. апостол Павло згадує в II Посланні то Тимотея, що “Крискент (пішов) у Галатію” (4:10). Мученицькою смертю загинув за імператора Траяна. Св. Епенета згадує св. апостол Павло в Посланні до Римлян (16:5): “Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа”. Став опісля єпископом Картагени.