СВЯТИЙ ВІССАРІОН
Батьківщиною св. Віссаріона був Єгипет. Його серце ще замолоду навернулося до Бога, і він усе своє життя служив Йому. Віссаріон відбув прощу до св. Землі, щоб відвідати ті місця, які Божий Син освятив і зросив своєю Пресвятою Кров’ю. З Єрусалима він перейшов над Йордан, де вступив у монастир св. Герасима, щоб прославляти Бога разом з побожними ченцями. Коли згодом вернувся в свої краї, то вже не мав постійної оселі; ходив з місця на місце, рідко ночував під дахом, усі ночі молився перед монастирською брамою. Сорок літ спав тільки стоячи або сидячи, міг кілька днів підряд жити без будьякої поживи; один раз він без їжі простояв серед терня 40 днів. Мав на собі тільки одну благеньку одежину, а під пахою св. Євангеліє.
Коли одного разу він зустрів бідного чоловіка, то накрив його своєю останньою одежею, а св. Євангеліє продав, щоб дати милостиню ще біднішому від себе. Богові сподобалося самозречення Віссаріона, і Він наділив його чудотворним даром. Віссаріон був завжди покірний, тікав від людських похвал і вважав себе грішником. Суворий до себе, він був милосердним до своїх ближніх. Нагадував постійно пильнувати себе й стерегтися несподіваних спокус злого духа, що звичайно нападають на людину тоді, коли вона веде спокійне, безжурне життя. Повний християнських чеснот, відійшов св. чудотворець Віссаріон по вічну нагороду в глибокій старості під кінець IV сторіччя.

СВЯТИЙ ІЛАРІОН НОВИЙ
Св. Іларіон Новий народився 775 року в Каппадокії, де його батько був імператорським пекарем. Коли йому було 20 літ, він вступив у монастир поблизу Царгорода, а згодом перейшов до обителі св. Далмата, де став учнем св. Григорія Декаполіта. Був він ченцем покірного серця, великого вмертвіння й християнської покірності, маючи за взірець св. Іларіона Великого; тому його й назвали – Іларіон Новий. Він ревно працював над духовним поступом своєї душі, тому його чесноти були ясним світлом для чернечої братії. Іларіон був гідним імені чудотворця. Після смерті св. Григорія Декаполіта ігумен наказав Іларіонові прийняти св. Тайну Священицтва.
Коли Помер ігумен Далматської обителі, Іларіон передбачив, що ченці схочуть вибрати його ігуменом, тому втік до Малої Азії, де вступив до одного монастиря, бо не бажав ніякого вивищення й людської слави. Але ченці з Далматської обителі відшукали Іларіона й там, привели до Царгорода, де на їхнє прохання патріарх св. Никифор наказав йому прийняти ігуменство в Далматському монастирі.
Вісім літ Іларіон управляв монастирем. Коли візантійським імператором став Лев Вірменин, який був єретиком і переслідував правовірних за вшанування св. ікон, настали для Іларіона й Далматської обителі тривожні дні. Імператор наказав привести Іларіона до Царгорода, де хотів змусити його до відступства від правовірності. Коли ж ні переконування, ні погрози не могли захитати його в св. вірі, з наказу імператора почалися для Іларіона дні великого страждання: він сидів по в’язницях, його били, морили голодом та спрагою. Було й таке, що один імператор випускав його на волю, а наступний знову наказував його ув’язнити. Такого прикрого життя у в’язниці й на вигнанні Іларіон провів майже 27 літ. Аж за цариці Теодори, коли вона повернула волю правдивій Церкві, ігумен Іларіон вернувся до свого Далматського монастиря, де прожив між своїми ченцями ще три роки.
Помер цей визнавець 845 року 70-літнім старцем. Св. Йосип Піснеписець надисав на честь св. Іларіона Нового церковну богослужбу, в якій оспівує св. ігумена Далматської обителі як ченця високої чесноти, що прославився в житті й після смерті великими чудами.