В одному з царгородських монастирів жив у VIII сторіччі побожний чернець Тит, який ще юнаком повністю віддав своє невинне серце Богові. Покинувши світ з його дочасними справами та скороминущими розкошами, він вступив до монастиря. Там ніщо не було йому ні прикре, ні важке. Життя в убозтві, чистоті й послусі стало йому таке миле, що він не проміняв би його на жодні скарби світу. Безперестанна молитва лучила його щораз тісніше з Богом та приносила йому кожного дня краще розуміння св. правд віри і християнської досконалості. Праця була йому наче милою розвагою та зміцненням тілесних і духовних сил. Його душа була багата різними чеснотами, серед яких найсильніше проявлялася його гаряча любов до Бога й ближніх.
Вірний Божий слуга Тит, ревний священик-душпастир, був такий милий Богові, що Він наділив його даром чудотворення.
О. Тит був вірним християнином і безбоязним оборонцем св. правди у боротьбі з іконоборчою єрессю.
Багатий на чесноти й заслуги, відійшов преподобний о. Тит до Бога, залишивши наступним поколінням захоплюючий приклад життя – виконання євангельських заповідей.
