У містечку Сікеї (Мала Азія) працювала в гостиниці дівчина Марія. Приблизно 566 року вона, переступивши Божу заповідь, привела на світ сина. Під час св. Хрищення назвали хлопчика Теодором.
Ще перед народженням дитини Марія побачила в сні велику ясну зорю, що спала на її лоно. Одержавши від одного св. старця пояснення, що цей сон віщує її синові велику майбутність, Марія щиро розкаялася і змінила своє грішне життя. За її прикладом пішли також деякі її родички, які до того вели розпусне життя.
Коли Теодорові було 8 літ, Марія послала його до школи. Малий хлопчина мав здібності до науки, добре поводився зі своїми друзями, любив молитися. Малий школяр звернув увагу на побожного старця Степана, що довго молився в церкві, суворо постив та допомагав вбогим. Малий Теодор полюбив праведника та почав за його прикладом вставати вранці і ходити до церкви св. Юрія на гору, де вивчав Святе Письмо. Його побожність ще більше зросла, коли вдосвіта йому почав являтися сам св. Юрій та вів його до церкви. Тоді він інколи не їв обіду, а молився в церкві.
Коли хлопцеві виповнилось 12 літ, він замикався в домашній пивниці і молився; згодом він знайшов собі для усамітнених молитов підвал під каплицею. На 14 році життя він уже цілком відрікся дому та оселився в печері, яку викопав собі при церкві свого св. заступника Юрія.
Одного дня привів туди до нього якийсь чоловік свого біснуватого сина. Теодор взяв батога та почав бити ним біснуватого, кажучи: “Вийди, вийди, нечистий дух, в ім’я мого Господа з цього хлопця!” Спочатку злий дух опирався і навіть висміював Теодора. Але вже третього дня не міг опертися Божій силі та почав болісно викрикати: “Ох, велике нещастя жде нас від того сина блудниці, бо він багатьох з нас вижене з людей!” Почувши такі слова, Теодор узяв оливи з лампи, що горіла перед вівтарем, помазав нею голову біснуватого, зробив над ним знак св. хреста і погрозив злому духові. Тоді демон скрикнув, як ошпарений, і вийшов з хлопця, залишивши його напівмертвим. Стривожений Теодор думав, що хлопчина вмер, але батько недужого сказав: “Подай йому руку та підійми лежачого”. Коли Теодор це зробив, хлопець устав і цілком здоровий пішов з батьком додому.
Молодий праведник не був повністю задоволений дотеперішнім своїм життям, тому викопав собі на самій вершині однієї гори печеру та почав жити в ній, сховавшись від людей. Про усамітненого печерника знав тільки один побожний диякон, який приносив йому трохи городини й води. Аж по двох роках зауважили родички Теодора, що диякон часто виходить на гору, і здогадалися: він мусить щось знати про побожного юнака. Тоді диякон розповів їм, що на горі живе Теодор. Вони відшукали печерника та вивели його на світ. Теодор дуже змарнів, але духом обновився. Мати, бабуня й інші жінки сердечно плакали, побачивши його, та просили вернутися додому, але він залишився при св. храмі. Коли про це довідався єпископ, прибув до церкви св. Юрія, де перебував молодий Теодор. Порозмовлявши зі св. юнаком, він втішився його побожністю й знанням, уділив йому нижчих свячень, а опісля висвятив на священика, хоч йому було тоді тільки 18 літ.
Ласка священицтва схиляла молодого Божого слугу до ще більшого поступу в християнській досконалості. Він вибрався на прощу до Єрусалима, де відвідав ті місця, які сам Ісус Христос освятив своєю присутністю і зросив святою мученицькою кров’ю. Опісля відвідав єрусалимські монастирі й пустельні, де розмовляв з побожними ченцями, бачив приклад їхньої святості та довідався про різні засоби, що допомагають здобути найвищу християнську досконалість в наслідуванні чеснот Ісуса Христа. Під час перебування в Хозевитському монастирі при церкві Пресвятої Діви Марії, він попросив постригти його в ченці та одягнути в монашу рясу.
Надзвичайно щасливий, він перебував якийсь час серед тамтешньої чернечої братії, а опісля, попросивши благословення в отців монахів, вернувся до своєї улюбленої церкви св. Юрія, де вів своє життя на взірець найпобожніших єрусалимських ченців, з якими він познайомився під час свого перебування на Святій Землі.
3 часом у Теодора з’явилися два учні, тоді вони вже всі троє служили разом Богові. Теодор поставив над печерою залізну клітку без накриття і в ній, обв’язаний залізним поясом і кайданами, провів увесь Великий Тиждень у молитві. Від Великодня до Томиної Неділі перебував у великій стриманості в дерев’яній келії.
У той час померла його мати, що була вже на той час замужем. Теодор відрікся від належної йому спадщини, увесь тиждень постив і молився за материну душу. Незабаром після похорону він тяжко занедужав, але скоро видужав за молитвами св. Косми й Дам’яна, яких щиро вшановував. Однієї ночі вони явилися йому в сні і сказали: “Встань і пильнуй своє стадо та себе”. Після того Теодор став здоровий.
Бог наділив його даром творення чудес. Коли слава про це розійшлася широко по краю, почали прибувати до Святого побожні чоловіки, бажаючи залишитися біля нього та вести разом з ним Богові посвячене життя. Так постав Сікейський монастир, в якому Теодор призначив одного зі своїх учнів ігуменом. Незабаром збудували його учні біля монастиря церкву св. Михаїла. Теодор мав такий великий вплив на своїх ченців, що багато з них стали людьми високої чесноти.
Якось Теодор Знову вибрався до Єрусалима на прощу поклонитися життєдайному хрестові, св. гробові Христовому та відвідати різні монастирі. Там прийшли до нього молоді ченці й церковники та просили від імені патріарха вимолити в Бога дощ” бо в той час край терпів від великої посухи. Після благального походу з хрестами Теодор підняв руки до неба та сердечно помолився. Незабаром пішов зливний дощ.
Щоб втекти від людської слави, він покинув Єрусалим і вирушив до свого монастиря. Саме тоді вертався з воєнного походу проти персів грецький воєвода Маврикій, до якого дійшла вістка про святого Божого слугу. Маврикій відвідав Теодора та попросив у нього благословення. Святий поблагословив його і предрік, що він стане імператором. Це пророцтво скоро сповнилося. Коли Маврикій сів на престолі, відразу прислав Теодорові письмове вітання та просив його молитов, а водночас видав наказ, щоб кожного року урядники висилали Теодорові шістсот чверток пшениці для убогих, що приходили до Сікейського монастиря по милостиню. У той час Теодор прибудував до церкви св. Юрія церкву св. мучеників Сергія й Вакха, у чому Бог допоміг йому чудесним способом.
Після смерті Анастасіопільського єпископа Тимотея люди майже примусили Теодора зайняти його місце. Був він ревним архіпастирем; Бог благословив його працю різними чудами, передусім чудесними оздоровленнями.
Вже як єпископ Теодор вирушив третій раз до Єрусалима. Цим разом були з ним також два його учні. Відвідавши св. місця, де колись стояли стопи Божественного Спасителя, забажав Теодор залишитися в монастирі св. Сави. Однак уночі явився йому св. Юрій і наказав йому вертатися до своїх вірних, обіцяючи йому, що незабаром визволить його з тягарів єпископських обов’язків. Теодор відразу вирушив у дорогу до своєї батьківщини, де продовжував свою ревну працю над спасінням душ.
Там наробив йому клопоту один чоловік, що винаймав церковне добро і своєю захланністю обурив народ. Був навіть замах на життя Теодора. Від наглої смерті його врятувала Пресвята Богородиця. Тоді Теодор вирішив зректися єпископства. За згодою патріарха він склав свої єпископські обов’язки і вернувся до своєї монастирської келії, де з подвоєною ревністю почав готуватися до приходу Господа.
У той час Теодор відвідав двічі Царгород. Його подорож прославив Бог різними чудами. Під час другого перебування в Царгороді Теодор випросив ласку Щасливої смерті патріархові Томі (610 р.).
Одного разу прибуло до Теодора бездітне подружжя. Святий дав їм поблагословенні пояси. Того року народився в них син, якому вони дали під час святого Хрищення ім’я Елевсій. Коли хлопчина підріс, то став побожним учнем Теодора, а згодом – священиком та ігуменом монастиря.
Він, Елевсій-Юрій, написав життєпис св.Теодора, який відійшов по небесну нагороду 22 квітня 613 року.