Семен та Іван, двоє молодих побратимів, вели невинне життя. Одного разу вони вирушили до Єрусалима поклонитися св. місцям. Звідти їм вже не хотілося вертатися додому, тому вони вступили до монастиря св. Герасима. Одержавши чернечу рясу і благословення від ігумена Нікона, вони відійшли в пустиню і замешкали в печері. Там вони 29 літ прославляли Бога молитвами, постами, нічними чуваннями та боротьбою зі спокусами. Опісля св. побратими розлучилися: Іван залишився в пустині, а Семен пустився в мандри по св. Землі. Насамперед пішов на гору Голгофту. Там він три дні молився й просив Бога, щоб його діла для добра ближніх залишилися невідомі людям. Тому вирішив так поводитися, наче б був несповна розуму.
З Єрусалима Семен пішов до міста Емізени. У дивовижній одежі та в солом’яному капелюсі він ходив вулицями, а за ним бігла юрба хлопчаків, насміхаючись і дразнячи його. Згодом Семен почав працювати в якогось єретика, продаючи йому на торговищі горох. Семен цілий тиждень постив і нічого не їв, а опісля почав їсти сирий горох. Його господар так за те розсердився на Семена, що сильно побив його і прогнав із хати. Однак Святий не образився. Він і далі відвідував свого жорстокого господаря й доти розмовляв з ним і його жінкою, доки вони обоє не навернулися до правдивої віри.
Після цього найнявся Семен на роботу до одного єврея, гутника-скляра. Юдей зробить склянку, Семен перехрестить її, і вона трісне. Так робив Семен доти, доки єврей зрозумів, що в тому є Божа сила, і прийняв св. Хрищення.
Іншим разом Семен ішов вулицею; в одній руці тримав велику ковбасу, а в другій гірчицю і їв дорогою. Люди думали, що він дурний. А він зустрів сліпого старця, натер йому гірчицею очі, і старець прозрів.
Тільки диякон Іван розпізнав розум і чесноти св. Семена. Та його несподівано ув’язнили; звинувачуючи у вбивстві людини. Якийсь чоловік зустрів Семена і сказав йому: “Тепер ти, небоже, помреш з голоду, бо вже твого диякона повісять”. Святий почав молитися. Незабаром знайшли справжніх вбивців, а диякона випустили.
Наприкінці своєї земної мандрівки, Семен відвідав свого побратима Івана в пустині й предрік, що незабаром обидва помруть. Опісля вернувся до міста й далі служив всім серцем Богу, ховаючи від людей свої розум і святість.
Помер св. Семен Юродивий непомітно приблизно 590 року; поховали його, як останнього бідака. В тому самому році помер і його давній побратим Іван. Тоді диякон Іван розказав, що Семен був великим пустинником і Божим угодником. Люди почали пригадувати собі різні чуда, які він робив, каючись за свою зверхню поведінку щодо нього. Тепер вони почали вшановувати вбогого Семена, що з любові до Бога зробив себе нерозумним перед людьми, щоб стати мудрим у Всетворця.

СВЯТИЙ ЄЗЕКИЇЛ
Коли св. пророк Єремія у Єрусалимі звіщав ізраїльтянам волю Господню та їхню нещасну майбутність за непослух Божим наказам, в халдейській землі таке завдання виконував св. пророк Єзекиїл. Був він сином священика й походив з левітського покоління. На пророка Господь покликав його 593 року перед Христом, на п’ятому році перебування юдеїв з їхнім царем Йоахином в халдейській неволі. Одного дня Єзекиїл побачив, як знялася велика хмара й клуби вогню, а з нього з’явилась немов подоба чотирьох тварин, що мали спереду лице людське, правобіч – обличчя левине, ліворуч бичаче, а ззаду – орлине. Над головами у звірів була немовби твердь небесна, як з блискучого кришталю, що розпростирався над їхніми головами … Понад твердю, що в них над головами, було щось немовби сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. .. Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той. Так виглядала слава Божа” (Єз 1). Це видіння зображало Ісуса Христа й чотирьох с:е. ЄЗЕКИЇЛ євангелістів, які всебічно описали життя Ісуса Христа: Сина Божого як чоловіка св. Матей (чоловіче обличчя), божество Ісуса Христа – св. Марко (левине обличчя), муки Його – св. Лука (бичаче обличчя), воскресіння й вознесіння – св. Йоан (орлине обличчя). Побачивши таке видіння, Єзекиїл так оповів про себе: “Упав я лицем до землі й почув голос, що говорив. Він сказав мені: “Сину чоловічий! Стань на ноги: я говоритиму з тобою”. Як він це казав мені, увійшов у мене дух, і поставив мене на ноги, і я почув того, хто говорив до мене. Він сказав до мене: “Сину чоловічий! Я посилаю тебе до синів Ізраїля, до народу бунтівничого, що збунтувався проти мене, – вони і їхні батьки відступили від мене аж по цей день. До синів із безсоромним лицем і запеклим серцем, – до них я тебе посилаю. Ти скажеш їм: “Так говорить Господь Бог, – чи слухатимуть вони, чи не слухатимуть, – це бо дім бунтівників, – та нехай знають, що був пророк між ними. Ти ж, сину чоловічий, не лякайсь їх, і не лякайсь їхніх слів; навіть, як вони будяками й терниною тебе оточать, і тобі доведеться жити між скорпіонами. Не лякайсь їхніх слів, і виду їхнього не бійся; вони бо дім бунтарів. Ти скажеш їм мої слова, чи слухатимуть вони, чи не слухатимуть, бо це дім бунтарів … І підняв мене дух угору, і я почув позад себе луну величезного гомону: “Благословенна слава Господня на притаманнім місці!” … Прибув я так у Тел-Авів, до вигнанців, що жили над Кевар-річкою, туди, де вони пробували, і провів між ними сім днів у безтямі. А по сімох днях надійшло до мене слово Господнє: “Сину чоловічий! Я поставив тебе на варті дому Ізраїля: як почуєш з моїх уст якесь слово, то попередиш їх від мене. .. ” (Єз 1,2,3)
3 того часу Бог почав об’являти Єзекиїлеві різні майбутні події й біди, які мали впасти на неслухняних ізраїльтян та на поганські народи. Пророк предрік людям тяжку для ізраїльтян облогу Єрусалима, голод під час неї, смерть юдеїв від пошесті, меча; розсіяння їх по світу, занепад юдейського царства, відхід народу від Бога, спалення Єрусалима, нове вивезення ізраїльтян у неволю з царем Седекією; осліплення останнього. Всі ті пророцтва св. Єзекиїла сповнилися.
У 37 главі своєї книги він пише: “Рука Господня була на мені, і вивів мене Господь у дусі й поклав мене серед долини; долина ж та була повна костей. Обвів він мене навкруги них, і ось було їх дуже багато по долині, і всі вони були пресухі. І промовив до мене: “Сину чоловічий! Чи оживуть ці кості?” Я відповів: “Господи Боже, ти знаєш”. Тоді сказав до мене: “Проречи над цими кістками й скажи до них: “Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: “Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь”. Я прорік, як мені було наказано; і як я пророкував, виник шум, і ось настав рух, і кістка до кістки стала наближатись. Глянув я – як ось на них жили, і поросли вони тілом, а зверху вкрила їх шкіра, та не було в них духу. І він сказав до мене: “Проречи до духу, проречи, сину чоловічий, і скажи до духу: “Так говорить Господь Бог: “Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й подихни на оцих повбиваних, щоб вони ожили”. І я прорік, як він заповів мені; і ввійшов до них дух, і вони ожили та повставали на ноги – сила-силенна люду.
Тоді він сказав до мене: “Сину чоловічий! Оті кості – це все дім Ізраїля. Вони кажуть: “Кості наші висохли, надія наша пропала, прийшов кінець нам!” Тому пророкуй і скажи їм: “Так говорить Господь Бог: “Ось я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізраїльську землю. І зрозумієте, що я – Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете, і я розміщу вас на землі вашій, і зрозумієте, що я – Господь; я сказав і зроблю це” – слово Господнє …
Тоді їм скажеш: “Так говорить Господь Бог: “Ось я заберу синів Ізраїля з-поміж народів, між якими розійшлись, і позбираю їх звідусіль, і приведу їх у їхню землю. Я зроблю з них один народ на моїй землі, на горах ізраїльських, і один цар буде над усіма ними царювати; вони не будуть більше двома народами, і не будуть більш розділені на два царства. Вони не будуть більш себе сквернити бовванами своїми, гидотами своїми і всіма гріхами своїми. Я їх вирятую від усіх їхніх відступств, якими вони грішили, і очищу їх, і вони будуть моїм народом, а я – їхнім Богом. Слуга мій Давид буде царем над ними, і пастир один буде над усіма ними. Вони в заповідях моїх будуть ходити, і мої установи будуть берегти та їх виконувати. Вони житимуть у країні, що я дав слузі моєму Яковові, де жили їхні батьки, там будуть жити вони та їхні діти й діти дітей їх, а слуга мій Давид буде князем над ними повіки. Я зроблю з ними союз миру; це буде союз вічний з ними. Я їх намножу й поставлю мою святиню серед них навіки. Житло моє буде посеред них, і буду я їхнім Богом, а вони будуть моїм народом. І взнають народи, що я, Господь, освячую Ізраїля, як моя святиня буде серед них повіки.”
Двадцять два роки промовляв до свого народу Божий пророк Єзекиїл, закликаючи його до покаяння й послуху Господеві погрозами великих майбутніх кар, а також об’ явленням відродження й щасливої долі. Своє життя закінчив св. пророк, мабуть, мученицькою смертю: один юдейський старшина наказав його вбити за те, що він відвертав ізраїльтян від халдейського ідолопоклонства.