У IV сторіччі Христова віра настільки поширилася в Персії, що стривожені цим поганські волхви разом з юдеями спричинили жорстоке переслідування християн. Започаткували його доносом королеві Сапорові ІІ на архієпископа Селевкії й Ктесифонту Семена, що він нібито є прихильником римлян і розголошує їм державні таємниці. Розлючений король наказав накласти на християн великі податки, грабувати церкви, палити монастирі, вбивати священиків і всю церковну прислугу. Одночасно звелів привести до себе на суд архієпископа Семена як зрадника перської держави і батьківської релігії. Незабаром погани привели його з двома священиками – Абдехалою й Ананією. Св. архієрей, закований у кайдани, безбоязно став перед королем, але не віддав йому звичайного поклону, бо його привели туди відректися правдивої віри. Король пробував намовити ув’язнених християн до відступства, але коли всі його намагання були безуспішні, наказав відвести Семена і священиків до в’язниці.
Проходячи біля королівської палати, Семен побачив перед дверми вельможу Устазана, виховника короля Сапора, який низько йому поклонився. Оскільки Устазан був відступником, св. владика суворо дорікнув йому за те, що він задля земної вигоди відрікся Христа. Це так вразило Устазана, що він відразу пішов до свого дому, переодягнувся в чорну одежу і з плачем та тяжкими зітханнями сів при дверях палати. Коли про таку дивну поведінку свого виховника довідався король, він відразу прикликав його до себе та став питати, чому він одягнувся в чорну одежу та чого так гірко плаче. Тоді Ус тазан сміливо заявив королеві, що він відрікся Христа й правдивої віри. Король пробував переконати свого вчителя, що він робить помилку, коли вертається до християньскої віри; коли ж це не мало на старого Устазана ніякого впливу, він наказав відрубати йому голову. Згадавши, що він своїм відступництвом дав колись християнам поганий приклад, Устазан послав перед смертю одного приятеля до короля з проханням оголосити народові, що він пішов на смерть не за зраду держави, а за християнську віру. Король сповнив бажання свого старого виховника, щоб налякати християн.
Загинув Устазан у Великий Четвер. А у Велику П’ятницю Семен на суді сміливо обороняв Христову віру перед королем, після чого разом з іншими священиками й церковними слугами був засуджений на смерть. Його побратими загинули першими, а св. Семен мусив дивитися на смерть інших і аж після них віддати голову під меч. Перед смертю він заохочував усіх триматися Христової віри аж до кінця та стати учасниками Христового воскресіння.
Разом зі св. владикою йшли на смерть також два старі священики, Абдехала й Ананія. Останній трохи тремтів, коли йому схиляли голову під меч. Побачив це наставник робітників на королівському дворі Пусик сказав Ананії: “Будь відважний, закрий на хвилину свої очі; незабаром побачиш Боже світло”. Як тільки він вимовив ці слова, відразу схопили його погани і повели до короля, який наказав пробити йому горло і тим отвором видерти йому язика, а опісля здерти шкіру з тіла. Загинула тоді також після тяжких мук Пусикова донька, Богу посвячена дівчина. Діялося це 341 року.

СВЯТИЙ АКАКІЙ.
Походив св. Акакій з міста Мелітин (Вірменія). Його народження принесло велику радість батькам, бо він прийшов на світ після їхніх довгих чекань та гарячих молитов і постів.
Коли Акакій підріс і вивчив грамоту, віддали його батьки під опіку місцевому єпископові Отрії, щоб посвятити сина на службу Богові. Акакій робив такий гарний поступ у християнських чеснотах і науці, що згодом єпископ висвятив його на священика та призначив на вчителя іншим клерикам.
Після смерті Отрії Акакій був його наступником на єпископському престолі. Як єпископ Акакій визначався великою любов’ю до ближніх. Його палатою стала лікарня й притулок для вбогих. У вільний час він часто послуговував хворим. Коли мухи надто докучали хворим, він помолився, і вони вже в тій лікарні хворим не докучали до кінця його життя.
У 431 році св. Акакій брав участь у Вселенському Соборі в Ефесі, славному рішенням, що Марія є дійсно Пресвятою Богородицею.
Відійшов св. Акакій до Господа в глибокій старості.