На македонській горі Атос, що вславилася своїми ченцями, у VIII сторіччі, коли там не було ще монастирів, проживав на самоті колишній грецький вояк на ім’я Петро. Після його смерті на цій горі почали вшановувати його як св. Петра Атонського. Про його життя складено леґендарне оповідання з різними чудесними подробицями.
Під кінець ІІІ сторіччя жив у Єгипті преподобний о. Пафнутій. Одного дня він вийшов зі своєї келії відвідати пустинників, що жили в глибині пустелі. Набравши хліба й води, він вирушив у дорогу. В пустині він зустрів старого пустинника, що називався Онуфрій. Він розповів Пафнутієві історію свого життя, а по цілонічній спільній молитві закінчив своє життя. Пафнутій поховав його в скельній ущелині. Вшановування св. Онуфрія швидко поширилося на християнському Сході, а після хрестоносних війн також і на Заході.
