У V сторіччі жив у сирійському місті Едессі побожний чоловік-жебрак, якого вважали святим. Невідомий письменник написав згодом (після 450 року) оповідання про того чоловіка, якого він називав Божим, не
називаючи його хресного імені. Автор оповідає, що жив він з милостині, яку збирав під церквою. Більшу її частину віддавав іншим убогим, а собі брав на прожиток тільки рештки з неї. Коли він умирав, то розповів одному доглядачеві в лікарні свою таємницю, що він – син-одинак багатих римлян”. Поховали його в спільному міському гробі. Коли місцевий єпископ довідався про історію Божого чоловіка, сказав викопати його тіло, але в гробі знайшли тільки його жебрацькі лахи.
Історія Божого чоловіка у VIII сторіччі була вже відома в Греції з тим доповненням, що він називався Олексій.
Під кінець Х сторіччя почали вшановувати Олексія -Божого чоловіка в Римі.
А у XV .сrт. св. Олексія вважали покровителем шпитального товариства, відомого як “Олексієві Браття”, а в ХІХ ст. Чин Пресвятих Сердець Ісуса й Марії (Пікпусів) вибрав св. Олексія одним із своїх небесних заступників.
Про життя Олексія, Божого чоловіка, складена тепер ціла леrенда: він був сином-одинаком побожного й багатого римського сенатора Євфиміана; його мати називалася Аглая. Олексій одержав добре виховання. Від своїх побожних батьків він навчився тієї правди, що багатства, які ми роздаємо вбогим, залишаються з нами навіки, а милостині – є скарбами, відкладеними в небі на великі відсотки. Ще малим хлопцем він старався дати поміч усім тим, що мали в чомусь якісь потреби. Боячись, що світові почесті можуть згодом відірвати його серце від вищих речей, він вирішив зректися привілеїв свого високого походження та відійти в тінь світу.
Свої задуми св. Олексій ховав від батьків аж до дня свого вінчання з багатою римлянкою. Відразу після шлюбу св. Олексій залишив потайки свою молоду дружину й батьківський дім, розірвавши всі свої земні зв’язки.
Олексій, прибувши з Рима до Сирії, поселився в убогій хатинці біля церкви Божої Матері в місті Едессі, де вів життя вбогого жебрака. Там він прожив 17 літ, доки Божа Матір не виявила його святості людям, що назвали його Божим чоловіком. Після того він вернувся додому, однак батько нє впізнав його і дав йому як жебракові приміщення під домашніми сходами. Там він прожив нікому невідомий щє 17 років, терпеливо й мовчки зносячи різні прикрощі від домашніх слуг. Після його смерті знайшли при ньому записку з його справжнім іменем, походженням й описом усього життя.
Похорон св. Олексія був величним. Поховали його на Авентинському узгір’ї за Папи св. Інокентія І й імператора Онорія.
