Св. Меланія прийшла на світ у Римі, як дочка сенатора Публіколі й Альбіни. Публіколя був сином побожної римської християнки, т. зв. Меланії Старшої, яка, по передчасній смерти чоловіка, посвятила своє життя й майно Богові й добрим ділам. А Альбіна була дочкою поганського священика-жерця, але була вихована в християнській релігії. Мала Меланія, що була захоплена прикладом святого життя своєї бабуні й інших побожних римлянок, уже змалку мріяла про те, щоб посвятитися беззастережно на службу Христові. Але багатий батько, який бажав мати скоро внука й майбутнього дідича свого великого маєтку, примусив Меланію 397 року вийти заміж за Пініяна, сина римського префекта. Меланія мала тоді чотирнадцять років, а її чоловік сімнадцять. Перейнята гарячим бажанням провести своє життя в дівицтві й одружена проти власної волі, Меланія просила по вінчанню свого молоденького чоловіка, щоб він погодився жити з нею в повній стриманості й невинності; зате вона готова була переписати на нього ввесь свій маєток. Однак Пініян не мав такого високого розуміння християнської досконалости, тому Меланія мусіла вести з ним звичайне подружнє життя. Незабаром вона стала матір’ю і привела на світ дівчинку, яка однак скоро померла. Коли батько побачив, що Меланія й далі думає тільки про життя посвячене Божій службі, почав перешкаджати їй у зустрічі з побожними християнами, які могли скріплювати її в її святих постановах. Наступного року, коли Меланія вижидала другої дитини, батько заборонив їй піти перед святом св. Лаврентія на всенічну богослужбу; оставшись поневолі вдома, Меланія цілу ніч провела навколішках на молитві в своїй кімнаті. Вранці була ще потім у церкві св. Лаврентія на Службі Божій, а по повороті додому привела на світ передчасно свою другу дитину, яка вмерла наступного дня. Порід був такий тяжкий, що Меланія боролася зі смертю. Коли її чоловік побачив болі й муку своєї молодої дружини, що її він сердечно любив, то присягнув, що як вона видужає, то зможе без перешкоди служити Богові по своїй уподобі. Меланія виздоровіла, і Пініян додержав своє слово. Тільки батько був цьому дуже противний і ще п’ять років примушував її, принаймні назверх вести життя багатої молодої жінки. Аж як сам тяжко занедужав, то перед смертю попросив у дочки прощення за те, що він, боячись людських язиків, засмучував її спротивом її небесному званню. Одночасно він записав їй увесь свій великий маєток. По смерти батька, мати Альбіна й чоловік Пініян не тільки погодилися на новий спосіб життя Меланії, але помалу й самі почали перейматися її духом. Щоб перервати зв’язки з людьми світового й розкішного життя, вони покинули Рим і оселилися в сільській околиці. З собою взяли багато невільників, з якими поводилися дуже людяно, з християнською любов’ю. Згодом прийняли ще багато молодих дівчат і вдів, так що по якомусь часі разом з ними мешкало поверх тридцять родин. їх вілла стала осередком любови, гостинности й релігійного життя. Пініян жив спочатку виставно, як великий багач і пан, але згодом Меланія так вплинула на нього, що він почав носити просту одежу, яку вона сама йому пошила. Великим тягарем було для Меланії завідування величезними добрами, які були розкинені по всіх частинах римської імперії. Бувши такого християнського переконання, що надмір дочасних дібр багачів належить до вбогих сусідів, Меланія, за згодою чоловіка, почала продавати ріжні частини свого маєтку та роздавати гроші вбогим і спомагати тих, що були в нужді. Коли про це довідалися їх ріжні родичі, то почали говорити, що Меланія й Пініян зійшли з розуму, щоб таким чином дістати маєток у свої руки. Тоді Меланія звернулася до самого цісаря Онорія та попросила в нього оборони. Проста одежа й поважна поведінка Меланії зробили таке сильне враження на царську тещу, що вона намовила Онорія взяти справу продажу дібр під опіку держави. З цього продажу скористали вбогі, хворі, полонені, прочани й церкви в ріжних частинах держави, зокрема манастирі в Єгипті, Сирії й Палестині одержали від Меланії великі дари. Коли готи напали на Італію, то Меланія з чоловіком і своїм побожним гуртком виїхали до Африки. Спочатку задержалися вони в Картагіні, а згодом замешкали в місті Тагасте. В тому часі був у місті Гіппо єпископом св. Авrустин, і вони багато користали з його поучень. Під час перебування в Тагасте Меланія попродала свої африканські посілості і заснувала жіночий та чоловічий манастирі. Після цього вона замешкала в жіночім манастирі зі своїми колишніми невільницями та займалася переписуванням побожних грецьких і латинських книжок. Водночас вона багато молилася, а поживу приймали тільки що-другий день. У 417 році виїхала Меланія з Пініяном і матір’ю до св. Землі і замешкала в захисті для паломників у Єрусалимі, близько Господнього гробу. Відвідавши з чоловіком ріжні обителі черців у єгипетських пустинях, почала Меланія, захоплена прикладом побожних пустельників, вести життя самоти й богомілля. Тут вона незабаром познайомилася з побожним гуртком, що ним керував св. Єронім. Коли Меланія стрінула його перший раз у Вифлеємі, то покірно клякнула перед ним та попросила св. благословення. По чотирнадцятьох літах життя в св. Землі вмерла Альбіна, мати Меланії, а наступного року й її чоловік Пініян. Меланія поховала їх на Оливній горі, а опісля казала поставити собі близько їх гробу келію, де жила вже тільки для Бога й вічности. Згодом ця келія стала зав’язком великого жіночого манастиря, що в ньому Меланія була ігуменею. Вона заснувала теж на Оливній горі й чоловічий манастир, якого черці мали за завдання опікуватися двома опущеними церквами. Чотири роки по смерти свого чоловіка Меланія довідалася, що її дядько Волюсіян, який був досі поганином, прибув в урядових справах з Риму до Царгороду. Не зважавши на зимову пору, Меланія, в товаристві свого духовника Геронтія, вибралася до Царгороду, щоб з’єднати дядька для Христа й неба. Бог поблагословив її задум: Волюсіян прийняв св. Тайну Хрещення і вмер на її руках смертю християнина. По смерти дядька Меланія задержалася ще короткий час у Царгороді, де її відвідували знатні жінки та вели з нею розмову про несторіянську єресь, яка заперечувала Боже Материнство Пресв. Діви Марії. Переконані словами Меланії, багато царгородських жінок покинули цю нещасну єресь і вернулися до католицької віри. Згодом Меланія знову вернулася через Малу Азію до Єрусалиму. По повороті з Царгороду Меланія жила ще вісімнадцять місяців. У день навечір’я Христового Різдва 439 року вона прибула до Вифлеєму і по досвітній Службі Божій сказала своїй кузені Павлі, що її смерть уже близько. На свято св. Степана вона була знову на Службі Божій на честь св. первомученика, а по богослужбі читала з сестрами біблійне оповідання про його мученицьку смерть. По скінченні духовного читання сестри склали Меланії побажання доброго здоров’я й багатьох літ життя. Вона відповіла: “Доброго здоров’я й вам. Але ви вже ніколи більше не почуєте мого читання”. Опісля вона відвідала ще чоловічий манастир та попрощалася з черцями. Коли після цього вернулася до своєї келії, то сестри пізнали, що Меланія тяжко хвора. Вона приказала скликати всіх сестер і попросила їх, щоб молилися за неї, бо вона вже відходить до Господа. Одночасно заявила, що як деколи вона промовляла до них суворим тоном, то це було з любови до них, для добра їх душ. Потім додала: “Господь знає, що я негідна та що я не сміла б рівняти себе з ніякою доброю жінкою, навіть із такою, що живе ще на світі. Але я думаю, що навіть сам диявол на страшнім суді не буде оскаржувати мене за те, щоб я колись пішла на спочинок з гіркістю в своєму серці.” У неділю, 31 грудня 439 року, о. Геронтій так заливався слізьми при відправі Служби Божої, що Меланія не могла чути всі слова св. богослужби. Згодом єрусалимський єпископ Ювеналій приніс їй св. Причастя. Упродовж дня приходили ріжні особи відвідати Меланію, а накінець вона сказала: “Тепер дозвольте мені спочити.” Ввечері, повторяючи слова праведного Йова: “Як Господь хотів, так сталося,” закінчила св. Меланія своє праведне життя. Мала вона тоді п’ятдесят шість літ. Літургічне почмтання св. Меланії поширилося скоро по всьому християнському Сході. На Заході було ім’я св. Меланії згадуване в Римськім Мартирологіоні, але не було окремої богослужби на її честь. Аж як кардинал Рамполлі знайшов в еспанськім Ескоріялі латинський життєпис св. Меланії, що його написав дев’ять літ після її смерти о. Геронтій, її духовник, і 1905 року почали й на Заході, за дозволом Папи Пія Х, почитати св. Меланію Молодшу окремою церковною богослужбою.
