У Ліванських горах в місті Аретусі за часів імператора Констанція єпископом був Марко. За згодою імператора він домігся зруйнування величної поганської святині в Аретусі, а на її місці збудував християнську церкву. Завдяки святому життю й апостольській ревності Марка багато поган прийняли Христову віру. Аретусійські погани були обурені на св. Марка, але мовчали, бо християнська віра імператора стримувала їх від помсти.
Але прийшов час, коли імператором став Юліан, відступник від Христової віри. Він видав такий наказ: хто зруйнував поганську церкву, повинен відбудувати її своїм коштом або бути покараним. Аретусійські погани стали вимагати, щоб св. Марко відбудував їм святиню. Не маючи на це ні грошей, ні бажання, св. Марко втік з Аретуси; але коли довідався, що ув’язнили деяких його вірних, повернувся і добровільно здався своїм ворогам. Розлючені погани тягли його за волосся вулицями міста, здерли з нього одежу, били бичами, вкинули до міського каналу, а потім віддали на знущання школярам, щоб кололи його залізними гаками. Вони зв’язали його ноги мотузками так щільно, що порізали його тіло аж до кості, а одночасно повідрізували йому міцними нитками вуха. Вкінці намастили його тіло медом і повісили в якійсь клітці опівдні, в саму спеку, на поживу бджолам і осам. Терплячи такі муки, св. Марко зберігав великий спокій; а коли його обсіли й скусали в тій клітці аж до крові комахи, св. Марко ще насміхався з своїх мучителів, що вони піднесли його ближче до неба, а самі повзають по землі. Побачивши таку геройську чесноту св. Марка, погани врешті схаменулись і випустили його на волю. Імператорський намісник звернувся до імператора з проханням помилувати св. Марка. Імператор погодився на це, кажучи, що він не хоче робити з християн мучеників. Мабуть, і поганський ритор Лібаній побачив, що переслідування християн тільки допомагає їхній справі, тому просив поган залишити християн у спокою.
Історик Сократ пише, що аретусійські погани настільки були вражені мужністю св. Марка, що просили розповісти їм про ту релігію, що дає таку силу в терпіннях. Багато з них тоді прийняли християнство. З того часу св. Маркові вже не заподіяли ніякої кривди аж до самої його смерті. Закінчив своє життя преподобний отець Марко приблизно 362 року.
СВЯТИЙ КИРИЛО ДИЯКОН.
Св. Кирило був дияконом у місті Геліополі (Ліван). За те, що він порозбивав поганських божків за часів імператора Констанція, погани за імператора Юліана так немилосердно побили його, що аж нутрощі було видно, а вкінці видерли з нього живцем печінку і з’їли. У таких муках віддав св. мученик Богу свого духа.
За часів Юліана Відступника погани стали надзвичайно зухвалі й жорстоко мучили християн, головно по містах Палестини, Сирії та Єгипту. Гинули чоловіки, жінки й діти. Всіх тих св. мучеників, що загинули за Христову віру за імператора Юліана Відступника, згадує св. Церква разом зі св. Марком і св. Кирилом.
“Ти з’явився світлою зорею, якої світ не обманув, сонце Христа звіщаючи зорями своїми, страстотерпче Кириле, весь обман погасив, нам же даєш світло, молися безперестанку за всіх нас”.